Завдання на 25.04.17 р.
1. Перекласти українською.
Королевская история
Было бы удивительно, не имей такой сказочный город своих легенд, окутанных ореолом романтики. Одно из преданий гласит: первый целебный источник здесь, на западе страны, обнаружил король Богемии и римский император Карл IV в середине XIV века. Однажды во время охоты преследуемый им олень угодил в горячий источник, где и сварился, бедняга, поскольку температура воды составляла аж семьдесят три градуса по Цельсию. Другие же данные утверждают, что оленю, к счастью, удалось скрыться, а вот королевская лошадь во время погони оступилась и упала в воду вместе со своим седоком, после чего наступило волшебное исцеление поврежденной ноги монарха. Так или иначе, но история эта положила начало великолепному курорту. Восхищенный король, испытав на себе живительное действие воды, построил на скале охотничий домик, а немногим позже основал город и дал ему свое имя, символом которого с тех пор и стал маленький олень.
Завдання на 18.04.2017 р.
Теми творів з мови : http://zno.if.ua/?cat=37
Тести:
1. Укажіть правильне твердження.
А Словосполучення складається з граматично нерівноправних слів, з яких одне — головне, а друге — залежне.
Б У словосполученнях між словами встановлюється сурядний зв’язок.
В Фразеологізми є словосполученнями.
Г Словосполученнями можуть бути однорідні члени речення, однакові слова, склад граматичної основи.
2. Визначте вид і тип зв’язку у словосполученні Зробити добре.
А Іменне, узгодження.
Б Дієслівне, керування.
В Прислівникове, прилягання.
Г Дієслівне, прилягання.
3. Визначте вид і тип зв’язку у словосполученні Кольорова обгортка.
А Іменне, узгодження.
Б Дієслівне, керування.
В Прислівникове, прилягання.
Г Дієслівне, прилягання.
4. Визначте вид і тип зв’язку у словосполученні Повернути вчасно.
А Іменне, узгодження.
Б Дієслівне, керування.
В Прислівникове, прилягання.
Г Дієслівне, прилягання.
5.Укажіть правильні твердження.
А Неповними можуть бути тільки односкладні речення.
Б У неповних реченнях пропускається тільки один із головних членів речення.
В У неповних реченнях можуть пропускатися головні, другорядні або кілька членів одночасно.
Г У неповних реченнях пропускається тільки один із другорядних членів речення.
6.Зазначте речення, у яких правильно вжито розділові знаки.
А Тигр спустився крутим, майже прямовисним схилом до джерела, що било з кам’яного серця гори, набрав повне вухо води і схиливши голову, приніс її вдові (Народна творчість).
Б Відповідаючи на запитання, куди поділися неандертальці 30 тис. років тому (з тим, що вони не були нашими предками, вже погодилися всі), вчені розійшлися в поглядах, одні звинувачують клімат, другі — кровожерливого конкурента — гомо сапієнса (З газети).
В Згідно з нею, рятуючись від холоду неандертальці рушили на південь, де стикнулися з нестачею їжі, тож і не витримали конкуренції з більш адаптованою людиною (З газети).
Г Зійшов на прямий шлях, лунко шльопаючи по залитих водою коліях, пішов до нової садиби (За Ф. Роговим).
7.Позначте речення, у яких наявні узгоджені означення.
А З вітром весняним сосна розмовляла (Леся Українка).
Б Бажання вчитися було у нього ще змалку (М. Коцюбинський).
В Вгорі висіла лампа під абажуром (З підручника).
Г Шлях праворуч був хибним.
8.З’ясуйте неправильні умови відокремлення.
А Порядок слів у реченні.
Б Ступінь поширеності відокремлених членів речення.
В Додаткове смислове навантаження.
Г Наявність звертань або вставних слів.
9.Укажіть речення, у яких відсутні відокремлені поширені прикладки.
А Зараз тут чудова бібліотека, чудова книгозбірня україністики (С. Плачинда).
Б І, як у справжнього митця, були в нього шукання (О. Донченко).
В Втрьох тягли ми його з поля бою — малюки (В. Бичко).
Г У нас був кращий вчитель математики, Іван Петрович.
10.Укажіть речення з уточнювальними членами речення.
А Працюючи в конструкторському бюро, Архип розумів авіації потрібні нові, більші швидкості (За М. Сорокою).
Б Саме таку установку і взялися створити інженери Харківського авіаційного, де почав свій трудовий шлях Архип Люлька (За М. Сорокою).
В Рівно, на повні груди, дихає степ (За І. Кириченко).
Г Розмісивши борошно з молоком, мати розмочують у теплій воді кавалочок тіста, що лишився од минулої випічки, бо без нього замішок не вчиниться, не зійде він пухким тілом (За В. Скуратівським).
11.Запишіть речення. Розставте, де потрібно, розділові знаки. Накресліть схему речення .
Коли зійшло сонце шторм почав потроху слабшати але море клекотіло весь день і тільки надвечір хвилі стали широкими пласкими без косматих грив на гострих хребтах (З. Тулуб).
Завдання на 17.04 - 21.04.2017
Перелік творів для опрацювання:http://zno.if.ua/?p=110
Твір за текстом І. Франка "Украдене щастя"
Хто в кого вкрав щастя?
Щастя – це вища нагорода за працю, виконану роботу, випробування, коли людина отримує те, що очікувала протягом тривалого проміжку часу. У кожного своя доля, нерідко те, що для однієї людини є щастям, для іншої взагалі не є цінним. Чи дарується щастя долею, чи залежить від кожного з нас? Думаю, відповідь на це питання дає саме життя.
У героїв твору І.Франка «Украдене щастя» щастя було вкрадене. Ким саме і в кого? Зрозуміло,що щастя у героїв вкрали брати Анни, які мали, за визначенням критиків, «підлі душі і керувалися не людськими законами, а дрібновласницькими інтересами». Крім того, крадієм щастя, за словами І. Франка, стало «нещасливе укладення наших родинних обставин, котре не дозволяє легально розірвати зв'язок, котре насилує любов і серце жінки». Кожний з трьох головних героїв драми нещасний, хоча щастя бажає Анна, Михайло, Микола. Кожний з них намагається повернути щастя по-своєму: Микола вбиває Михайла, Гурман відкрито кохається з Анною, котра віддає своє серце та честь коханцеві.
Отже, за щастя й ціна висока, тому що втративши все, важко пережити падіння, та починати все спочатку у пошуках СВОГО щастя…
Паспорт твору «Хіба ревуть воли, як ясла повні» Панаса Мирного
Жанр твору соціально-психологічний роман
Тема зображення життя напередодні і під час проведення реформ, що почалися у 1861; закріпачення українського села; зображення майже столітньої історії села Піски і , зокрема, долі правдошукача – бунтаря, «пропащої сили» Чіпки Варениченка.
Ідея сатира на козацьку старшину, царську адміністрацію – чиновництва та поліцейського апарату; заперечення боротьби з несправедливістю через злочин, пролиття крові.
Проблематика • людина і суспільство
• батьки і діти
• добро і зло
• народна мораль
• жіноча доля
• кріпацька неволя
• «пропаща сила»
• хабарництво
Композиція (кількість частин та дати їм назви; назвати головні та другорядні сюжетні лінії) Роман складається із чотирьох частин, 30 розділів
І. Дитинство і юність Чіпки (дитинство, юнацькі та парубоцькі літа Чіпки; формування його характеру).
II. 100-річна історія села Піски (Далека передісторія, історія закріпачення Пісок: історія села, роду Максима Ґудзя, панів Польських; згадка про прадіда, діда й бабу Чіпки по батьковій лінії).
ІII. Складна доля селянина-бунтаря (причини, що поставили Чіпку на «слизьку дорогу»).
IV. Трагедія Чіпки (трагедія бунтаря-розбишаки, «пропащої сили»; одруження Чіпки з Галею; земство – новий образ).
Головні сюжетні лінії роману:
а) Рід та життя Чіпки.
б) Рід та життєвий шлях Максима Ґудзя.
в) Історія життя Грицька та Христі.
г) Життєпис панів Польських, історія села Піски.
Другорядні сюжетні лінії: історія династії панів Польських. життєвий шлях товариша Чіпки Грицька, матері Чіпки Мотрі, дружини Галі.
Сюжет
Експозиція з інтригою: хто герої, чим живуть Чіпка, Мотря, Галя, Грицько, Христя.
Зав’язка: «Нема землі».
Розвиток дії: марне звертання Чіпки до суду; запій, п’яне товариство, повне розорення, проблиск хліборобської совісті в історії з житом, перша крадіжка, чорна помста сільським властям, захист кріпаків, страшна образа і план помсти.
Продовження лінії Чіпка – Христя – Грицько; села Пісок, панів Польських.
Кульмінація – Чіпку вигнали з земства.
Розв’язка: розбій, кривава різня, винищення козацької родини, арешт.
Герої Чіпка Варениченко, Мотря, Іван Вареник, Оришка, Галя; Грицько Чупруненко, Христя; Максим Ґудзь, Явдоха; Матня, Лушня, Пацюк; пани Польські.
І .Окресліть сюжетні лінії…
Основні сюжетні лінії роману: •
1. Рід і життя Чіпки: людина і суспільство, добро і зло, батьки і діти, жіноча доля, жінка в сім’ї; «пропаща сила» , народна мораль, хабарництво, земля й достаток , любов і сімейне щастя.
2. Рід і життя Максима Ґудзя :• людина і суспільство, добро і зло, народна мораль, хабарництво, земля й достаток, жінка в сім’ї; любов і сімейне щастя.
3. Грицько і його дружина: • народна мораль, земля й достаток ,жінка в сім’ї.
4.Пани Польські: народна мораль ,людина і суспільство, батьки і діти, добро і зло,
любов і сімейне щастя.
5. Історія села Піски (закріпачення села , яка в основному розвивається трьома сюжетними лініями: історія села, роду Максима Ґудзя і панів Польських): добро і зло, кріпацька неволя, земля й достаток, людина і суспільство, народна мораль, хабарництво.
• людина і суспільство
• батьки і діти
• добро і зло
• народна мораль
• жіноча доля
• кріпацька неволя
• «пропаща сила»
Хабарництво
земля й достаток
–– жінка в сім’ї;
– любов і сімейне щастя.
М. Старицький "Оборона Буші"
Проблематика, образи
-патріотизм, служіння вітчизні та зрада (козаки, сотник, Завісний, Вернигора,хорунжий Денис, онук Свиридихи, Орися)
-братовбивчі війни (між українським і польським народом)
-кохання (Орися й Антось)
-самопожертва(біженці у замку, Орися, Антось)
-життя і смерть (мешканці містечка-фортеці Буші)
-народ як носій високих моральних якостей; народ та історія, соціальна справедливість (мешканці містечка-фортеці Буші)
Стояв хмурий, глибокої осені, вечір. Дрібен дощ, мов крізь сито, мрячив і сизими хвилями славсь по долині, криючи широку далину млою. Часами лишень, коли вітер на мить розривав туманисту заслону, яскріла з одного боку в глибокій долині Дністрова стяга, а з другого, навпаки, по широких згорищах і площинах чорніли якісь плями непевні. ………. Кругом церкви, на цвинтарі, стояли ватагами козаки. Голови їм усім були непокриті, і буйний бавився вільно чупринами. Широкі спини огрядного та дужого люду покриті були розмаїтою пістрявою одіжжю: тут вбачалася і руда та порвана свитка, і білий, виложений шнуром кобеняк, і кармазиновий запорозький жупан, і короткий кожушок і замазаний в дьоготь оксамитовий польський кунтуш, і саєтова рожева, з панянських цукрових плечок, накритка.
В суворім погляді похмурих очей, в непорушних обличчях лежала якась-то дума глибока. Всі були скам'янілі й похмурі, тільки-но діти з палкими, цікавими оченятами не могли встояти на місці, а нишпорили крадькома то між юрбою по цвинтарі, то по дзвіниці.
…….В очікуванні
ПРИРОДА Козаки стояли під муром в бойовому шику, лавою. Різкий, пронизуватий вітер тріпав прапори й стяги і гнав по млистому небу клочками пошарпані хмари; з отця Василя зірвало протягом його скуфійку і понесло геть униз по дністровській долині, у хорунжого мало-мало не вирвало з рук хоругви і тільки-но державної вломило. Всі були лиховісним передчуттям похилені.
Сонце, сідаючи за гору по той бік Дністра, проглянуло з-поза хмар на хвилину і останнім променем попрощалось з землею; він спалахнув жарким полум'ям на високім хресті і полинув, згасаючи, до високостей темрявих. Отець Василь ще раз окропив козаків, ще раз на воїнство чесне поблагав благословення у господа і з причетом журно до церкви вернувся.
ПРИРОДА Осінній дощ кропить дзвінко шибки, і вітер стогне — веде якийсь спів похоронний...
Немов темна мармурова фігура, сидить нерухомо Орися;
її погляд сягнув далеко-далеко і потонув у чорніючій млі... 9сумні спогади Орисі)
ПРИРОДА Тихий літній вечір. На заході гасне поволі рожевистий світ. Біля хати на килимку стоїть ще вечеря; якась баба, не дуже стара, прибира і ложки, і миски... А своєму коханому Орисенятку дає медовики й вишні. На призьбі сидить молодий ще тато Орисин; вуси йому аж на перса упали, а в зубах коротесенька люлька. Схилившись йому на плече, притулилась молодиця хороша і приязно, кохано зазира йому в вічі. Розтопиривши рученята, підбігає з сміхом до татуся красунька Орися, а батько їй пускає назустріч клубочками дим... їй весело, вона заливається, аж дзвенить,— і навтеки, та знову-таки вертається з галасом на дим, поки не закашляється; молодиця тоді злякано хапає її і притискає до лона. (приємні спогади Орисі про дитинство)
Всі заметушились. У хмурій пітьмі, завіяній ще туманистою мрякою, на плямах мутного одсвітку з ліхтарів ледве мрілися широкі плечі та могучі розхристані перса, що згиналися й розгиналися нишком. Скаженіла негода; лютував вітер; холодний дощ, а то й ожеледь аж різали по виду, а козаки в самих сорочках, що парусили на вітрі, та в широких штанях з такою втіхою походжали, немовбито душної літньої ночі, чекаючи до розмови коханку.
ПЕЙЗАЖ Сонце кривавим вогневим колом уже сідало, виграючи червоним золотом на церковній бані, рожевою загравою квітчаючи зубці мурів, білі намітки молодиць, що стояли на них, і високі шпилі вартових башт.
М. Коцюбинський "Тіні забутих предків"
Іван і Марічка - карпатські Ромео і Джульєтта
Кохання – це найкраще почуття на світі , коли людина перестає відчувати землю під ногами, вона починає літати від щастя, нічого не бачить перед собою і нікого не чує.
Кохання може бути темне та світле, як день і ніч, холодне та тепле, як весняний вітер, жагуче та палке, як сонечко. Закохана людина перестає думати, переповнюється емоціями, стає щасливою.
Думаю, кохання існує, але кожен любить по-своєму. І лише тоді, коли людина закохана, вона розуміє, що потрібна комусь у цьому світі. Кохати людину – це значить випробувати її, і в першу чергу, себе! І лише найсильніше кохання знає, що після страшної зливи завжди світить яскраве сонце!
Найчастіше кохання дає щастя, але іноді може принести й нещастя. У нашому житті чимало Ромео і Джульєтт, любов яких долає родинну ворожнечу чи інші серйозні життєві проблеми. Хто й коли посварив роди Монтеккі й Капулетті, Палійчуків й Гутенюків, ніхто вже не пам’ятає. Але в обох ворожих родах є діти, які кохають одне одного. Давня ворожнеча стала їм на перешкоді.
Кохання, здатне пережити смерть. Саме так можна охарактеризувати лейтмотив повісті М. Коцюбинського «Тіні забутих предків». Почуття, що спалахнуло зненацька, здавалось би, не має права на життя. Дві сім’ї ведуть запеклу ворожнечу, просякнуту лютою ненавистю і кривавими розправами. Кохання не знає кордонів. Оселившись у серцях Івана та Марічки воно творить справжні дива: змушує забути про протистояння родин, міняє їхні характери. Іван і Марічка, карпатські Ромео і Джульєтта, познайомилися під час кривавої бійки своїх рідних. Маленька дівчинка вразила хлопчика своєю реакцією на звичайний ляпас. Вона поділилася з ним цукеркою… Поступово їхня дружба переросла в кохання.
Марічка — поетична дівчина, яка знає таємниці навколишньої природи, ворожіння. Вона складає співанки, які з’являються «ніби самі по собі», є настільки чистою, що вміє відповісти добром на зло. Марічка кохає Івана, але передчуває, що щасливо жити їм разом не судилося. Згодом, коли Іван пішов в найми, гине в Черемоші під час повені. На мою думку,від самого початку кохання Івана й Марічки було трагічним, бо на перешкоді закоханим стояла давня ворожнеча родів.
Іван змалечку відрізнявся від інших дітей. Мати думала, що їй «підмінили дитину» на бісеня. Не відчуваючи себе комфортно серед людей, хлопчик часто втікав до лісу. Добре знався на травах ще з семи років. Після смерті батька Іван змушений іти працювати на полонину, і коли повернувся, дізнався, що Марічка загинула. З великого горя він йде в ліс і там живе шість років. Потім повернувся додому, одружився з Палагною. Єдина втіха у житті для нього — догляд за тваринами, вони як діти для нього. Іван тонко відчував природу навколо себе, тому він не тільки був добрим господарем, але й грав на флоярі. Трохи згодом Палагна починає зраджувати Іванові з сусідом Юрою — ворожбитом, і той за допомогою глиняної ляльки ворожінням намагається звести чоловіка в могилу. Закінчується його життя зустріччю із нявкою в образі Марічки. Іван йде за нею в ліс без страху, але мара зникає при появі чугайстра — доброго лісового духа. Потім Іванові чується її голос, і він, прямуючи за ним, падає з гори. Через два дні його знайшли напівмертвого пастухи, та він помер. Образ Івана Палійчука — це образ людини, для якої кохання найголовніше в житті, яка утверджує любов як джерело духовності. Незважаючи ні на що, Іван в душі до кінця залишився вірним своєму коханню і навіть загинув з думкою про Марічку, оскільки не може жити без радості та кохання. Цей Ромео — син природи, навічно зачарований її дивами, її фантастичними образами, в якому органічно поєдналися кохання до жінки й кохання (справді, кохання — не любов) до природи.
Кохання Івана иа Марічки стало прикладом краси і сили почуття. Змінюються епохи, з’являються все нові покоління юних мрійників, але історія кохання карпатських Ромео та Джульєтти і сьогодні продовжує жити і хвилювати серця.
Завдання з літератури на 10.04.2017 - 15.04.2017 р.р.
Матеріал з літератури (законспектувати або залишити в електронному варіанті, вивчити).
І. Я. Франко "Мойсей"
Які деталі у творі свідчать про вищість Мойсея над загалом?
Мойсей іде за своїм народом у невідомість, разом з ними голодує і навіть у 80 років приймає участь у війні, допомагаючи народу практично й ідеологічно. Ось чому можна говорити про відданість пророка народу та своїй меті.
Велика любов до свого народу – основна риса характеру героя, адже у своїх діях він керується почуттям великої любові. Навіть гіркі образи не викликають у ньому злоби.
Мойсей — єврейський пророк (він вів свій народ з єгипетської неволі сорок років через важкі випробування до нової Батьківщини — обіцяної Богом землі).
Також про вищість Мойсея над загалом свідчить його прагнення розбудити духовні сили народу (він засуджує дух рабської покори, закликає народ до боротьби), його віра у велич власної місії (Мойсей розуміє, що він зуміє вивести свій народ із неволі, але потрібен час, щоб люди поступово перебороли в собі психологію рабства.)
Слід згадати про душевні муки Мойсея (після вигнання Мойсей переживає внутрішню боротьбу, важкі сумніви починають охоплювати пророка щодо доцільності справи, якій він служив усе життя, ніхто більше так не мучався).
Після смерті пророка його справу продовжують учні (боротьбу за свободу, за вільну Вітчизну продовжують учні Мойсея під проводом нового вождя Єгошуа.)
Автор поєднав в образі Мойсея земне і вічне (образ Мойсея приваблює читачів силою духу, невгасимою любов'ю до рідного народу).
Психологічний портрет І. Карпенка-Карого
І. Карпенко – Карий - працьовитий (займався Іван Карпович і громадською роботою. Як свідчить С. Тобілевич, він «написав багато статей і фейлетонів у місцевій пресі, де малював живими фарбами злиденне життя міської бідноти, всі темні її сторони, бідність, хворобу, темряву, і це зворушувало найбайдужіших». Іван Карпович брав активну участь у гуртку місцевої різночинної інтелігенції, за що потім, 1883 року, його звільнили зі служби як людину політично неблагонадійну) , талановитий (Карпенко-Карий писав на різноманітні теми, використовуючи й різні жанри драматичних творів: трагікомедії («Сто тисяч», «Мартин Боруля»), сатиричну комедію («Хазяїн»), соціально-психологічну драму («Безталанна»), історичну трагедію («Сава Чалий») та ін.) , сміливий, наполегливий,артистичний, активний громадянин-патріот, творча натура ( уже в перших своїх п’єсах І. Карпенко-Карий свідомо уникав шаблонів, прокладав нові шляхи в українському драматичному мистецтві ;у відомому монолозі Івана Барильченка з п’єси «Суєта» І. Карпенко-Карий викладав свої власні думки про завдання театру й драматургії: «Сцена ж — мій кумир, театр — священний храм для мене! Тільки з театру, як з храму крамарів, треба гнать і фарс, і оперетку; вони — позор іскуства, бо смак псують і тільки тішаться пороком! Геть їх з театру! Мітлою слід їх замести. В театрі грать повинні тільки справжню літературну драму, де страждання душі людської тривожать кам’яні серця, і, кору ледяну байдужості на них розбивши, проводять в душу слухача жадання правди, жадання загального добра, а пролитими над чужим горем сльозами убілять його душу паче снігу! Комедію нам дайте, комедію, що бичує сатирою страшною всіх і сміхом через сльози сміється над пороками і заставляє людей, мимо їх волі, соромитись своїх лихих учинків!.. Служить таким широким ідеалам любо!» І таким «широким ідеалам» драматург присвятив усе своє славне творче життя.)
Це особистість, яка здатна до щирих і ніжних романтичних почуттів (в особі дружин мав щирих і вірних друзів) , щирий і вразливий.
І. Карпенко-Карий "Мартин-Боруля"
1.
Мартин Боруля 1.Потомственний селянин, багатий шляхтич, чиншовик 2. Багатий 3.У гонитві за дворянством занедбав господарство, про що після фіаско жалкував. 4.Не задовольнявся тим, що не дворянин 5.Прагнув стати дворянином 6.Честолюбний, гордий; гуманний, щирий і до певної міри наївний Гервасій 1. Багатий шляхтич, чиншовик 2. Заможний 3. Добрий господар, піклується про господарство 4. Позитивно; задоволений тим,що є. 5. Прагне звичайного людського щастя, бажає щастя для сина. 6. Правдивий, чесний, працелюбний, люблячий батько. Відомо, що за прототип Мартина Борулі було взято батька автора. Цим Іван Карпенко-Карий показує своє ставлення до прагнень батька, а саме комізм ситуації, використовує іронію та сатиру. Усі починання Борулі, спрямовані на досягнення примарного щастя, завершуються поразкою. Інакше й бути не могло, адже для Борулі дворянство — це те, чим можна зовні прикрити своє мужицьке походження, йому не доступні поняття «духовність», «культура», «освіченість», «шляхетність», «етика». Автор саркастично змальовує цю рису героя в багатьох епізодах, зокрема, де він наказує дружині Палажці навчитися, як подавати чай і каву «благородному» гостю: «Ну, годі! Сідай, душко! Омелько привезе самуварь, чаю, сахарю і… кофію. Чай я пив і знаю, як його настановлять, то сам тобі розкажу; а кофію не знаю, як роблять. Піди ти зараз до Сидоровички — вона зна — і повчися в неї. І розпитай гарненько, як його роблять і коли його подають: чи до борщу, чи на ніч?» Висміявши таку поведінку свого героя,І. Карпенко-Карий намагається образом Гервасія утвердити здорову народну мораль щодо родинних традицій, ставлення людини до своєï рідноï землі, свого родоводу, прадідівських коренів, праці, народних звичаïв. Головне не титул, а вміння залишатися порядною, високоморальною людиною у всіх життєвих ситуаціях. Отже, життєвим позиціям Гервасія автор надає перевагу.
*Мартин Боруля - заможний і потомственний селянин, людина старосвітських звичаїв і виховання. Сім’я його – дружина, син та дочка – також дотримуються старосвітських звичаїв. До захоплення ідеєю дворянства Мартин Боруля жив як «звичайний трудовий чоловік» , як звичайна та нормальна людина із села. Йому доводилось рано прокидатися, працювати , як його пращури . Дружина та дочка Марися багато поралися по хаті. Син Степан, який мав би працювати на землі, але був вимушений працювати в місті писарем на службі. Я вважаю, що образами дружини, дітей Мартина і наймитів драматург стверджує здорову народну мораль. Вони не цураються тяжкої роботі на землі, шанують народні традиції і звичаї. Отже, до захоплення ідеєю дворянства головний герой почував себе достатньо комфортно.
*Під час ведення процесу щодо зміни соціального статусу спостерігається безглузде бажання головного героя будь-якою ціною стати дворянином , він не бачить ніяких перепон щодо досягнення мети. Спостерігається комізм ситуації, що полягає у несумісних із його мужицьким вихованням та освітою дворянськими звичаями та способом ведення життя. Він прагне захистити свою гідність і оберегти дітей від тяжкої селянської праці. Мартин Боруля зневажає Красовського, наївно довіряє повіреному Трандалєву, любить свою сім’ю і прагне для неї кращої дворянської долі, але не зважає на бажання родичів, якщо вони стають на заваді його меті.
*Мартин Боруля переоцінив свої життєві цінності та захотів не просто жити, як звичайна та нормальна людина із села, а отримати статус дворянина. Звичайно , дворянський статус є несумісним зі статусом звичайного мужика, тому Мартин Боруля намагався змінити своє життя кардинально («Ну, годі! Сідай, душко! Омелько привезе самуварь, чаю, сахарю і кофію. Чай я пив і знаю, як його настановлять, то сам тобі розкажу; а кофію не знаю, як роблять. Піди ти зараз до Сидоровички — вона зна — і повчися в неї. І розпитай гарненько, як його роблять і коли його подають: чи до борщу, чи на ніч?») Наприклад, він спав зранку довше, намагався менше працювати, хоч і не дуже комфортно себе відчував в такій ситуації.
М а р и с я. Тату, Степане, ідіть: мати кличуть!
М а р т и н. Марисю, скілько раз я вже тобі приказував, не кажи так по-мужичи: мамо, тато. А ти все по-своєму. Ти цими словами, мов батогом., по уху мене хльоскаєш.
М а р и с я. Ну, а як же? Я забуваю.
М а р т и н. Он як Степан каже: папінька, мамінька.
С т е п а н. Або: папаша, мамаша.
М а р т и н. Чули: папаша, мамаша, треба так казать, як дворянські діти кажуть.
М а р и с я. Я так і не вимовлю.
М а р т и н. Привчайся: ти на такій лінії. Наприклад, він спав зранку довше, намагався менше працювати, хоч і не дуже комфортно себе відчував в такій ситуації.
*Процес зі зміни соціального статусу негативно вплинув на стан господарства Мартина Борулі. Наприкінці твору автор змальовує наступну картину:
Мартин просить принести папку з паперами і палить їх у печі, плачучи та приказуючи, що тисяча рублів згоріла, половина хазяйства пропала, а він усе-таки залишився бидлом:
- Горять червоно, як кров дворянська, горять!.. О-о-о! Нещасний хлоп Мартин Боруля!.. Тепер ти бидло! Бидло! А Степан — теля! (Ридає.) Пустіть! Рятуйте бумаги!.. Я сам поїду у дворянське собраніє, у сенат поїду... (Підбіга до печі.) Згоріли... Тисяча рублів згоріла, половина хазяйства пропала, і все-таки — бидло! (Тихо плаче.)
2. Мікроклімат у родині.
Марися (дочка Мартина Борулі) — найбільш стійка до змін, бо має міцну моральну основу, вона намагається зберегти своє щастя, їй панське життя, яким марить батько, ні до чого. Справді, Мартин Боруля виховував своїх дітей у дусі здорової народної моралі, про що свідчать слова Марисі: «Перше батько казали, що всякий чоловік на світі живе затим, щоб робить, і що тільки той має право їсти, хто їжу заробляє». Марися – юна, працьовита, розумна дівчина, шанує народні звичаї і традиції. Отже, вона не прагнула стати «дворянинкою», вона хотіла просто жити так, як всі, мати свою сім`ю. Батько наказував їй нічого не робити і поводити себе як дворянка, називати батька «папашею», але Марися не може бути дворянкою, в неї тече селянська кров. Марися - вправна хазяйка, не може сидіти без роботи.
Марися (одна). І що це з батьком сталось, все пере-начують! Папінька... Мамінька... Аж чудно! Папаша... Мамаша... ще чудніще! Ха-ха-ха! Не можу я так балакать.
Щодо мікроклімату у родині, то, на мою думку, позиція Марисі наступна: «Я зовсім не розумію свого батька ,особливо щодо одруження, адже я люблю Миколу. Це добре, що все так склалося : Націєвський утік, а ми з Миколою одружуємося».
Палажка – дружина Мартина Борулі, любляча та турботлива мати :
(Палажка. Здоров'я бережи, шануйся, сину. (Цілує його.) Молися богу по книжці).
(Палажка. Чого це Гервасій і Матвій заходили?
Мартин. Гервасій свата нашу Марисю за свого Миколу.
Палажка. От і слава богу! Я рада, що такого зятя мати буду: поштивий, добрий і хазяйський син.
Мартин. І хлоп.
Палажка. Такий, як і ми.
Мартин. Дурна!
Палажка. Сам ти дурний! Чого лаєшся? Що ж ти маєш против Миколи?
Мартин. Сліпа!
Палажка. Тьфу! То тобі, мабуть, повилазило. Мартин. Глуха!
Палажка. Отже, єй-богу, так і вчеплюся у чуприну, як будеш лаяться!
Мартин (набік). Чого доброго, вчепиться! Це буде не по-дворянськи. (До Палажки.) Не сердься, Палазю, а скажи мені — тії бачила ту бумагу, що Степан привіз?
Палажка. Бачила.
Мартин. І чула, що він читав у бумазі?
Палажка. Чого ти причепився до мене? Не балакай навтямки; кажи товком: чи віддамо Марисю за Миколу? Не мороч мене.
Мартин. Діло шість місяців в герольдії, не сьогодня-завтра утвердять в дворянстві, а я дочку віддам за мужика!.. Що ж то я з глузду з'їхав, чи як?
Палажка. Здається мені, що з'їхав: не велиш ні мені, ні дочці робить, сам не робиш, понаймав наймитів, наймичок, хазяйство псується...
Мартин. Палазю! Дворянин — одно, хлоп — друге!.. Може, ти цього не розумієш, то тобі ясніше скажу: сметана — одно, а кисле молоко — друге! О! Розумієш?
Палажка. Одно розумію, що ти стерявся розумом.
Мартин. О господи, о господи! Нащо ти мене довів до того, що я одружився з простою мужичкою! Нічого не тя-ме — як до пенька балакаєш. І казав же покійний папінька: женись, сину, на шляхтянці. Ні, таки погнався за чорними бровами! От і дожив: брови злиняли, а гонору як не було; так і нема!
Палажка. Божевільний! Єй-богу, божевільний! Ти б дроку напився.
Мартин. Що ти з нею будеш балакать?.. Хіба тобі краще буде бачить свою дочку за репаним мужиком Миколою, ніж за губернським секретарем-регістратором? Краще? Кажи!
Палажка. А де ж він у біса, той... ростератор?
Мартин. Регістратор. Палажка. Та не вимовлю.
Мартин. Ото-то ж боже! Приїде, душко, приїде! Про нього же й казав Степанові на од'їзді — чула?
Палажка. То чом же ти мені не сказав? А то: і сліпа, і глуха — тілько роздратував мене... Ну, а Марися?.. Ти ж її питав, — може, вона не схоче?
Мартин. І питать не буду, нащо питать? Вона не дурна, в ній батькова кров, розбере, не бійсь, де пан, а де мужик!
Палажка. Дай боже! Хіба я їй ворог?
Мартин. I я не ворог своїм дітям, хочу обох дітей пристроїть по-дворянськи!.. Тілько ти, Палазю-душко, зділа.й милость, не супереч мені, слухай мене.
Палажка. Не дратуй мене, то все буду робить, як звелиш.
Мартин. Ну, годі! Сідай, душко! Омелько привезе са-муварь, чаю, сахарю і... кофію. Чай я пив і знаю, як його настановлять, то сам тобі розкажу; а кофію не знаю, як роблять.. Піди ти зараз до Сидоровички — вона зна — і повчися у неї. І розпитай гарненько, як його роблять і коли його подають: чи до борщу, чи на ніч? Палажка. А коли ж приїде жених?
Мартин. От Омелько привезе звістку, а може, й самого привезе, бо недурно ж його так довго нема, мабуть, задержав, поки з присутствія вийдуть.
Палажка. То я ж зараз і піду, бо, може, сьогодня й привезе.
Мартин. Іди, іди, душко! Та розпитай гарненько про всі звичаї і порядки дворянські.)
Палажка теж перестала розуміти Мартина.
Позиція Палажки , на мою думку, наступна: « Я не завжди розумію свого чоловіка, навіть спочатку заперечувала одруження Марисі та Націєвського, адже дочка любить Миколу. Але потім погодилась, може, Марися й справді буде щаслива за паном. А потрібно було настояти на своєму, не було б такого сорому, як із «благородним» женихом. Це добре, що Гервасій Гуляницький порядна людина».
Отже, мікроклімат у родині неблагополучний.
3. Степан прагнув добутися чиновницької посади не стільки шляхом якихось інтелектуальних зусиль, роботою над собою, щоденною старанною працею, скільки обманом, хитрістю — себто так, як у чиновницькому колі було заведено.( І батько навчає, як вижити в цій прогнилій системі: «Ну, тепер з Богом! (Встає). Прощай. (Цілує Степана). Слухай старших, виписуй почерка, завчай бумаги напам’ять, трись, трись меж людьми — і з тебе будуть люде!»)
Сумною тональністю забарвлена картина, у якій батько радить синові порвати з другом дитинства Миколою, бо він тепер, як Борулі здається, уже нерівня їхньому роду: «Ти, сину, не дружи з нерівнею, краще з вищими, ніж з нижчими. Яка тобі компанія Микола? Мужик — одно слово, а ти на такій лінії, трешся між людьми іншого коліна. глянь на себе і глянь на Миколу. То таки мужик репаний, а ти канцелярист!»
Степан Боруля, працює на службі у земському суді, «вивчає напам'ять «бумаги», часто із друзями розважається, п'ючи «трьохпробну» (горілку) й співаючи «крамбамбулі» (романси)».
(Степан. Вирішив послухати батька і не спілкуватися із Миколою, бо тепер, коли ми майже дворяни, простий хлопець йо мені не товариш, у нього інша дорога. Хто ж думав, що залишуся без роботи і про дворянство треба забути. Та й Націєвський «свиню підложив» - утік із заручин. )
Отже, Степан, коли його було звільнено з посади через скорочення штатів, почувався недобре. Скоріш за все, він може реалізуватися у сфері землеробства (робота на землі), бути землевласником (як батько), адже це діяльність, яка йому добре знайома і якою займались його пращури.
4. Спільне життя Марисі та Націєвського не було б щасливим ( безкінечні сварки врешті-решт призвели б до розлучення. Марися займалась би господарством, а Націєвський так і залишився б гульвісою, який час від часу заглядав би до шинку). На мою думку, в негативному ключі зображено реєстратора з ратуші (чиновника) Націєвського: самозакоханий, проте жалюгідний за своїми моральними рисами панок зі вдачею боягуза: як тільки Націєвський запідозрив, що дівчина, на якій його хоче одружити Мартин Боруля, вагітна від іншого, він не задумуючись тікає. Націєвський думає, що завжди може сподобатися будь-якій дівчині, проте його кумедна мова та невдалі спроби залицяння викликають лише огиду. …Марисю ледь не віддали заміж за бідного гульвісу, але чиновника дворянина. Думаю, батько дівчини згодом дуже переживав би за долю Марисі (він любить свою доньку). Спочатку думки про дворянство заважали б йому бачити дійсний стан речей, але через деякий час Мартин Боруля зрозумів би свою помилку, адже подружжя було б дуже нещасливе , причинами є:
- у Марисі та Націєвського різні погляди на життя;
- це різні люди за характером ( Марися – працелюбна, добра, розумна, високоморальна, шанує звичаї та традиції, прагне простого людського щастя ; Націєвський – повна її протилежність);
- вони не кохали один одного, крім того Марися була закохана в іншого.
Завдання на 28.03.17 р.
Тести з мови
1.Вкажіть ряд із іменниками тільки середнього роду:
а)замазура, радість, вогонь;
б)голубеня, вікно, верховіття;
в)невдаха, плакса, білоручка.
2.Визначте пункт , у якому допущено помилки у вживанні кличного відмінка:
а)Олексію, Ганно, Оленко, Наталю;
б)людино, парубче, морозе, вітре;
в)радосте, мама, матінка, батько.
3.Морфологічними ознаками іменника є:
а)рід, час;
б)відміна, число, час;
в)рід, число, відмінок.
4.Яке твердження правильне" Буря в склянці води"(пояснити значення фразеологізму):
а)багато галасу даремно;
б)кип'яток, окріп;
в)каламутна вода.
5.Вкажіть ряд із числівниками:
а)трьохсотий, двадцятитисячний, десятий;
б)двадцятирічний, шістнадцятиповерховий;
в)трійка, десятка, п'ятірка.
6.Знайдіть помилку у вживанні іменника:
а)шістдесят п'ять ножиць;
б)двісті п'ятдесят шість міліметр;
в)двадцять тисяч п'ятсот сімдесят центнерів.
7.Визначте" зайвий" ряд:
а)сорок, вісімсот, п'ятдесят три;
б)вісімсот чотири, сто вісім, дев'ятий;
в)вчотирьох, п'ятеро, трійка.
7.Знайдіть мовленнєву помилку в перекладі:
а)далёкая Сибирь- далека Сибір;
б)головная боль- головний біль;
в)горячая печь- гаряча піч.
8.Визначте ряд слів, де допущено помилку:
а)схитрити, змести, станцювати;
б)сфотографувати, зробити, злетіти;
в)спитати, зрадіти, зкинути.
9.Морфологія - це розділ науки про мову, що вивчає:
а)слова як частини мови;
б)члени речення;
в)слова, їх значення, походження, вживання.
10. Виконати морфологічний розбір слів: милосердя, добрий, тисяча.
Скласти словничок термінів з літератури (конспект у зошиті або елетронний варіант):
Автобіографія (від гр. сам, життя, пишу) — опис автором свого особистого життя; художній життєпис. Від мемуарів або щоденника відрізняється наявністю елемента вимислу та узагальнення. Якщо у художньому творі автор використовував події свого особистого життя як вихідний матеріал, опрацьований ним, такий твір називається автобіографічним.
Акровірш— вірш, написаний так, що початкові букви рядків, прочитані згори вниз, утворюють слово або словосполучення, найчастіше — це ім'я автора чи адресата; віршована загадка.
Алегорія (від гр. інакомовлення) — інакомовне відображення абстрактного поняття, передане за-допомогою конкретного образу. Алегорія складається з двох елементів:
1) смислового — це яке-небудь поняття або явище (мудрість, хитрість, доброта, дитинство, природа тощо), яке прагне зобразити автор, не називаючи його;
2) образно-предметного — це конкретний предмет, істота, зображена в художньому творі. Зв'язок алегорії із зазначеними поняттями більш прямий і менш значний, ніж у символа. Алегорія висловлює строго визначений предмет або поняття. В цілому алегорія та символ дуже близькі.
Анафора (від гр. виношення нагору) — єдинопочаток; повторення слова або групи слів на початку декількох фраз чи строф.
Балада (від фр. танцювати) — ліро-епічний твір з драматично напруженим сюжетом. Баладі властиві невелика кількість персонажів, підкреслена узагальненість, відсутність деталізації, стислість у викладі матеріалу, «магічна» музичність. Балади пов'язані з народними легендами, поєднують в собі перекази й пісні.
Байка — невеликий, здебільшого віршований повчально-гумористичний чи сатиричний твір з алегоричним змістом, в якому людське життя відтворюється або в образах тварин, рослин і речей, або зведене до простих і умовних стосунків. Фабула байки коротка, динамічна і драматична. З 50-х років все більшої популярності набувають прозові байки. Як і віршовані, вони бувають сюжетні, байки-мініатюри й байки-приповідки.
Верлібр або вільний вірш — один з видів віршів, ритмічна єдність якого ґрунтується на відносній синтаксичній завершеності рядків (речення, синтагми) і на їх інтонаційній подібності. Вільний вірш не допускає переносів. В порівнянні з попередніми системами віршування верлібр не поділяється на стопи, рядки його мають різну довжину, різну кількість наголосів, довільно розташованих. Верлібр не використовує рим, тому не поділяється і на строфи.
Вірш — це невеликий за розміром твір, побудований за законами віршованої мови.
Віршова мова—ритмічно організована мова з метою посилення її виразності й емоційності. Віршована мова в художній літературі, як і мова художньої прози, характеризується спільною ознакою — образністю. Але на відміну від прози віршована мова є розмірена, ритмічно організована, поділена часто на строфи. Вона більш емоційна і експресивна.,
Віршована мова характеризується своєрідністю інтонації й особливим темпом, пов'язаним з більшою кількістю пауз, ніж це буває у прозі.
Герой літературного твору – дійова особа в художньому творі, змальовані широко і всебічно, в складних взаєминах з життям та іншими особами і наділена яскраво окресленим характером.
Розрізняють у творі героїв: головних, другорядних та епізодичних.
Гімн – (урочиста пісня) один з видів ліричної поезії: хвалебна пісня (поетичний і музичний твір) на честь якогось героя чи події.
Гіпербола (перебільшення) — різке перебільшення якихось рис людини, предметів або явищ, їх кількості, розмірів, сили тощо, щоб надати зображуваному виняткової виразності, загостреності з метою виявлення емоційності, захоплення або презирства.
Гумор (від англ. настрій, схильність) —м'яка форма комічного; сміх, який не ставить за мету викриття явища; добродушне підсміювання.
Діалектизми (від гр. говір, наріччя) — елементи народної мови, місцеві діалекти.
Діалог (бесіда, розмова між двома особами)—розмова, в якій беруть участь дві особи, іноді — кілька осіб.
Деталь художня - така виразна подробиця або штрих, яка особливо збуджує думку, часто викликає в уяві цілу картину, робить зображення дуже відчутним і яскравим. Художня деталь може відображати подробиці обставин, зовнішності, пейзажу, портрета і взагалі бути домінантою цілого твору.
Епічний образ – об’єктивно змальований образ в розповідному художньому творі (романі, повісті, оповіданні, новелі, нарисі). В епічному творі автор має змогу розкрити образи людей з особливою повнотою і всебічністю. Він може більш чи менш докладно розповісти про життєвий шлях персонажів.
Загадка—вигадливий поетичний опис предмета чи явища, яке потрібно відгадати; жанр усної народної творчості
Інверсія (від лат. перестановка) — порушення загальноприйнятої граматичної послідовності мови; перестановка частин фрази, яка надає їй особливої виразності.
Інтер'єр—обстановка дому чи садиби.
Історизм — здатність художньої літератури передавати обличчя історичної епохи в конкретних людських долях і подіях.
Казка літературна (авторська) — тісно пов'язана з народною, але на відміну від неї, має автора (письменника або поета). У деяких К. використані перероблені фольклорні сюжети і образи, але це не змінює суті справи — К. л. виражає, в першу чергу, погляд на світ, притаманний конкретному письменнику, а не всьому народові, хоча зовнішньо К. народна і авторська К. дуже схожі.
Казка фольклорна (народна) — цікаве усне оповідання про неймовірну, але повчальну історію. Головною відмінною рисою К. є наявність дива, фантастики, вимислу, розважливої спрямованості.
Колискові пісні – народні пісні, що співають тоді, коли заколисують дітей, присипляють їх. У цих піснях виявляється любов матері до дитини, думи про майбутнє. Їм властива проста мелодія і розмірений ритм, що відповідав гойданню колиски.
Композиція (від лат. укладання, поєднання) — співвідношення частин твору, яке відбиває складність зображуваних у ньому явищ життя; послідовна вибудова, розміщення та взаємозв'язок частин, образів, епізодів художнього твору; побудова твору, обумовлена його змістом і жанровою формою. Притаманна будь-якому творові.
Кульмінація (вершина) — момент найвищого напруження дії, вершина конфлікту; кульмінація виявляє основну проблему твору та характери героїв граничне ясно; після неї дія послаблюється.
Легенда (від лат. Іедепо" — те, що слід прочитати) — один із жанрів неказкової народної прози, народне передання про видатну подію чи вчинок якої-небудь людини, в основі якого—диво, фантастичний образ або уявлення, яке сприймається оповідачем як достовірне. Водночас сюжет легенди базується на реальних або допустимих фактах; легендарний герой може мати свій прообраз у реальному житті, в історичній дійсності.
Ліричний герой — образ поета (його ліричне «я»), чиї переживання, думки та почуття відображено в ліричному творі. Уявлення про Л. г. складають на основі знайомства з його внутрішнім світом, який розкривається не через вчинки, а через переживання, душевні стани. Умовне поняття; на його основі створюється цілісне уявлення про творчість поета, його переживання, які відображаються у творі, але не в його особі. Л. г. не тотожний авторові.
Лірична проза —- твір будь-якого прозового жанру, емоційно насичений, пронизаний авторським почуттям.
Літопис — послідовний опис історичних подій їх свідком чи учасником; найдавніший вид оповідної давньоруської літератури.
Метафора (від гр. перенесення) — переносне значення слова, заснована на уподібненні одного предмета чи явища іншому за схожістю або за контрастністю; приховане порівняння, побудоване на схожості або контрастності явищ, у якому слова «як», «нібито», «неначе» відсутні, але маються на увазі. Різновидами метафор є уособлення — уподібнення живій істоті та уречевлення — уподібнення предмету.
Мотив (від фр. —мелодія, наспів) — музичний термін. Найменший елемент сюжету. Термін частіше використовується відносно творів усної народної творчості. У літературознавстві мотивом називають тему ліричного твору.
Новела (від італ новина)—близька до оповідання жанрова форма, яка відзначається чіткістю зображуваних подій, несподіваністю їх розвитку та розв'язки. Тип малої форми оповіді, який виник в епоху Відродження; характеризується динамічною інтригою та увагою до особистості героя, його індивідуальної свідомості та вчинків. Н.—один із жанрів епічного роду літератури.
Образ художній—особлива форма відображення дійсності мистецтвом; зображення людського життя, окремих його боків, в індивідуалізованій формі (одне з основних понять літератури). Об'єднує у собі загальне і часткове, узагальнення та індивідуалізацію. Реальне життя відбивається в художньому творі, в художніх образах.
Образ автора (оповідача)—умовний носій авторської мови в прозовому творі, від особи якої ведеться оповідь.
Оповідання — прозовий твір малого обсягу з динамічним розвитком сюжету. Звичайно в оповіданні зображається один епізод або подія з життя героя, тому діючих осіб в оповіданні небагато, а описувані дії протікають на невеликому, обмеженому проміжку часу.
Пісня – невеликий (3-5 куплетів) ліричний вірш, що виконується співом.
Переказ — усне народне оповідання про визначні історичні події та їх героїв. Перекази за своїм змістом близькі до народних легенд і сказань, але відзначаються більшою фактичною достовірністю і відсутністю казково-фантастичних елементів.
Пейзаж (від фр. країна, місцевість) — опис, картина природи, частина реальної обстановки, у якій розгортається дія. Пейзаж може підкреслювати або передавати душевний стан персонажів: при цьому внутрішній стан людини уподібнюється або протиставляється життю природи.
Повість — прозовий жанр описово-оповідного типу, в якому життя подається у вигляді ряду епізодів з життя героя, середня епічна форма, яка показує етап життя героя. За обсягом П. більша, ніж оповідання, і ширше зображує людське життя, охоплюючи низку його епізодів, які складають період життя головного персонажа. У ній більше подій і діючих осіб; почасти вирізняється хронологічний розвиток сюжету та відповідна побудова композиції. Частіше за все, це історія життя людини, розказана або від особи автора, або від особи самого героя. Значення терміна протягом кількох століть змінювалося.
Поема (від гр. творити) — великий віршований твір із сюжетно-оповідною організацією, повість або роман у віршах, багаточастинний твір, у якому зливаються воєдино епічне та ліричне начала. Поему можна віднести до ліро-епічного жанру літератури, оскільки оповідь про історичні події і події життя героїв розкривається в ній через сприйняття і оцінку оповідача.
Підтекст — не висловлене прямо в тексті, але ніби витікаючи з окремих реплік, деталей ставлення автора до діючих осіб, їх взаємин, сюжетних ситуацій; неявний смисл, який може не співпадати з прямим смислом тексту.
Порівняння — форма поетичної мови, основана на порівнянні двох предметів або явищ з метою пояснити один з них за допомогою іншого («очі, як небо, голубі», «слово — золото» тощо).
Портрет (від фр. зображати) — зображення зовнішності героя (обличчя, фігури, одягу, манери поведінки) як засіб його характеристики; різновид опису. Портрет — один із засобів характеристики образу.
Пригодницький твір – або авантюрний . прозовий твір, сюжет якого наповнений великою кількістю пригод та незвичайних подій. Ці романи відзначаються нанизуванням безкінечної кількості окремих цікавих епізодів, у яких героєві раз у раз загрожує небезпека.
Приказка — влучний образний вислів, який не містить у собі узагальнюючого смислу.
Прислів'я — короткий, закінчений, образний народний вислів узагальнюючого характеру.
Псевдонім (від гр. вимисел —видумане ім'я, використовуване письменником для приховання справжнього з якихось причин
Рима (від гр. співмірність) — повтор звуків, які пов'язують закінчення двох або більше рядків (наприклад, «грози — морози», «гірлянди — троянди» тощо), співзвучність у кінці рядків, композиційно-звуковий повтор у кінці двох або кількох рядків.
За розміщенням у рядках розрізняють рими: парні (суміжні), які пов'язують суміжні рядки; перехресні— які римують перший і третій, другий і четвертий рядок тощо; охоплюючі — які римують у чотиривірші перший та четвертий, другий і третій рядки.
Ритм (від гр. отруйність, співмірність) — повторюваність у віршованій мові однорідних звукових, інтонаційних, синтаксичних особливостей (може бути мелодичним і немелодичним); періодичне повторення якихось елементів віршованої мови через певні проміжки; впорядкованість його звукового ряду.
Рефрен (від. фр. приспів) — повторення якогось рядка або низки рядків у кінці строфи.
Романтизм — 1) Світорозуміння, яке усвідомлює недосконалість оточуючого світу. 2) Літературний напрям, який відбиває світогляд романтиків. В художній творчості романтизм виявляється у показі ідеального героя, його духовного світу та його ідеалів, заради яких він вступає у боротьбу.
Основною рисою романтизму є трагічне двосвіття: герой усвідомлює недосконалість світу і людей, страждає від спілкування з ними і водночас бажає жити в цьому світі, з цими недосконалими людьми, мріє бути ними зрозумілим і прийнятим. Основна властивість—домінанта суб'єктивного над об'єктивним, прагнення не відтворити, а перетворити дійсність, потяг до висунення на перший план виняткового (в характерах і обставинах).
Романтичний герой — герой романтичного твору, який страждає від відчуження, від неможливості змінити своє становище та оточуючий світ. Він ідеальний: красивий зовнішньо і внутрішньо, здійснює вчинки у відповідності до своїх ідеалів, жертвує собою в ім'я цих ідеалів та людей, суспільства, якому він не потрібен.
Сатира (від лат. суміш)—вид комічного, який найбільш нещадно висміює людську недосконалість, С. виражає різко негативне відношення автора до зображуваного, має умовою висміювання виведеного характеру або явища.
Символ — предмет або слово, яке умовно виражає суть певного явища (скажімо, хліб-сіль — символ гостинності). Предмет, тварина, знак стають символами, коли їх наділяють додатковим, винятково важливим значенням (наприклад, хрест став символом християнства, а свастика — знак швидкоплинного часу — символом фашизму). Значення символу домислюється, тому його сприйняття залежить від читачів. Символ багатозначний. Порівняно з алегорією символ більш багатозначний, широкий, дає велику свободу тлумачень. В цілому ж алегорія та символ дуже близькі.
Співомовка—короткий гумористичний вірш, часто побудований на якомусь народному анекдоті, приказці або казковому мотиві.
Строфа (від гр. поворот) — повторюване у даному вірші поєднання кількох віршових рядків, зв’язаних між собою певною системою рим та інтонацією. Особливістю строфи є відносна змістова закінченість.
Сюжет (від фр. предмет, зміст) — система подій у художньому творі, подана в певному зв'язку, яка розкриває характери діючих осіб та ставлення письменника до зображуваних життєвих явищ; послідовність подій, яка складає зміст художнього твору.
Тема (від гр. те, що покладено в основу) — предмет зображення, люди, відносини, коло подій, яке осмислюється у творі; те, про що оповідає автор.
Усна народна творчість (фольклор) (від англ. народна мудрість, народне знання) — сукупність різних видів і форм словесної творчості, яка побутує в усній формі та створюється колективом авторів, мистецтво проголошуваного слова. Особливості Ф.: колективний характер створення, розповсюдження, усна форма існування, наявність множинності варіантів одного тексту, традиційний набір використовуваних художніх засобів, орієнтація на загальнонародний ідеал, своєрідний характер виконання, передавання творів з покоління в покоління.
Завдання на 21.03.17р.
1. Визначити віршовий розмір поезій:
1) Спить мій малесенький, спить мій синок.
Спить він, наслухавшись дивних казок.
(Олександр Олесь.)
2) Народився Бог на санях
в лемківськім містечку Дуклі.
Прийшли лемки у крисанях
і принесли місяць круглий.
(Б.-І. Антонич.)
3) Очерет мені був за колиску;
В болотах я родився і зріс.
Я люблю свою хату поліську.
Я люблю свій зажурений ліс.
(Д. Фальківський.)
4) Ой там в саду зеленая трава по коліна.
Ой за добрим чоловіком жінка як калина.
(Народна коломийка.)
5) Віє вітер, віє буйний, віє за горою
Мороз ходить, мороз бродить під руку з весною.
(Б.-І. Антонич.)
6) У синьому небі я висіяв ліс,
у синьому небі, любов моя люба,
я висіяв ліс із дубів та беріз,
у синьому небі з берези і дуба.
(М. Вінграновський.)
Завдання на 14.03.17 р.
Іменник
ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ
І. У якому рядку подано іменники тільки жіночого роду?
І.І.
1. Соло, рагу, шасі, депо, таксі.
2. Канікули, Суми, Чернівці, стіл, друг.
3. Степ, кір, Сибір, біль, шимпанзе.
4. Місіс, путь, мадам, леді, Беатріче.
5. Суниця, сорока, поні, білуга, гусінь.
І.ІІ.
1. Україна, Київ, Англія, донька, нора.
2. Держава, вітрюга, Настуся, Дніпро, Біла Церква.
3. Доповідь, староста, життя, батьківщина, сім'я.
4. Дівчисько, глазур, капризуля, дідуля, горличка.
5. Наталка, матуся, Сахара, дівчина, Об.
І.ІІІ.
1. Микола, левада, риба, нечупара, лоша.
2. Жінка, олія, каша, калина, хата.
3. Собака, дівча, вежа, сусіда, дорога.
4. Ім'я, дитя, лілея, стеля, земля.
5. Кров, старість, в'яз, сіль, заполоч.
II. Укажіть, у якому рядку всі іменники мають чо¬ловічий рід.
ІІ.І.
1. Суддя, надія, воля, Ілля, гілля.
2. Лоша, теля, зілля, дівча, пуща.
3. Дріб, край, кінь, біль, Сибір.
4. Честь, піч, ніч, шлях, доповідь.
5. Книга, душа, дорога, староста, голова.
ІІ.ІІ.
1. Лист, край, рояль, шампунь, піч.
2. Честь, вість, даль, доповідь, річ.
3. Пень, Микола, дядько, дріб, запит.
4. Дорога, вогнище, капітан, любов, рахівник.
5. Ліс, міст, вікно, груша, діжа.
П.ІІІ.
1. Шампунь, тюль, нежить, радість, таріль.
2. Батько, вікно, Петро, весло, ледащо.
3. Біль, кір, плащ, насип, накип.
4. Дім, ніж, цвіль, гай, сад.
5. Дах, дощ, борщ, нехворощ, гараж.
III. Визначте, у якому рядку всі іменники мають се¬редній рід.
ІІІ.І.
1. Життя, вереда, поле, дівча, стаття.
2. Рілля, президія, сирота, читання, видавництво.
3. Коріння, змагання, відкриття, сім'я, збіжжя.
4. Листя, плече, прізвище, дитя, теля.
5. Багаття, обличчя, віче, вогонь, листя.
ІІІ.ІІ.
1. Ягня, плем'я, стаття, обличчя, щастя.
2. Теля, полум'я, стеля, гілля, квасоля.
3. Дитятко, каченятко, узбіччя, піддашшя, Поволжя.
4. Хлопченя, порося, безмежжя, лінія, земля.
5. Урвище, ручище, межа, око, морозище.
ІІІ.ІІІ.
1. Амплуа, лібрето, скло, пальто, метро.
2. Лоша, котенятко, діжа, поросятко, полум'я.
3. Манту, таксі, шасі, бюро, ножиці.
4. Черезсмужжя, кашне, перо, піднебесся, земля.
5. Узлісся, Полісся, Поволжя, суддя, узвишшя.
– У якому рядку невідмінювані іменники іншомов¬ного походження тільки
чоловічого роду?
1. Шимпанзе, фламінго, поні, зебу, маестро.
2. Місіс, леді, Бетті, фрау, кенгуру.
3. Бюро, журі, метро, какаду, Сахара.
4. Кашне, кіно, меню, Онтаріо (озеро), Сочі (місто).
5. Борнео (острів), Конго (річка), аташе, колібрі, цеце (муха).
– У якому радку іменники мають неоднаковий рід?
1. Біль, цвіль, туш, кріль, кужіль.
2. Промінь, степ, Дніпро, абажур, цегляр.
3. Узбережжя, обличчя, зілля, життя, знання.
4. Озеро, сонце, полотно, село, зерно.
5. Цікавість, радість, розповідь, нехворощ, вість.
– У якому рядку всі іменники не розрізняються за родами?
1. Ліси, річки, батьки, озера, затоки.
2. Мрії, думки, шаблі, дороги, палиці.
3. Літаки, пустелі, сади, погляди, запитання.
4. Школи, дерева, студенти, педагоги, малюки.
5. Ворота, гроші, вершки, окуляри, канікули.
ВАРІАНТИ ЗАВДАНЬ ДЛЯ ПРАКТИЧНОЇ РОБОТИ
Варіант 1
1. Скільки іменників у поданому тексті?
Вклонились греки звичаям тутешнім.
Спитали греки, що це за ріка.
І сивий жрець вклонився низько теж їм,
хоча дивився дуже звисока (Ліна Костенко).
2. Які з поданих у тексті іменників є абстрактними?
Біда цей шлях напровесні. Калюжі.
Хрумтить льодок. Пронизливі вітри.
А то як вдарить ожеледь, ще гірше.
У нас в степах я так ловив дрохву.
Вона ж, дрохва, як гуска. Щоб злетіти,
їй ще й розбігтись треба, бо важка.
А голий лід — ніяк не розбіжиться.
Ковзь-ковзь... Руками брали дичину (Ліна Костенко).
3. Які з поданих у тексті іменників є конкретними?
Були поети й музиканти там,
цвіли гірлянди преціозних дам.
Усіх країн зацьковані вигнанці
могли зустрітись в танці і в альтанці.
Була це просто золота пора
для музики, для пензля і пера (Ліна Костенко).
4. Які з поданих у тексті іменників є збірними?
Латаття ніжилось в озерах, хитали ряску карасі.
Черкнула блискавка по зелах, аж полягали вони всі.
Над світом білим, світом білим хтось всі спіралі перегрів.
А хмари бігли, хмари бігли і спотикалися об грім (Ліна Костенко).
5. Скільки іменників І відміни у поданому тексті?
Над шляхом, при долині, біля старого граба,
де біла-біла хатка стоїть на самоті,
живе там дід та баба, і курочка в них ряба,
вона, мабуть, несе їм яєчка золоті (Ліна Костенко).
6. Скільки іменників II відміни у поданому тексті?
Дорога і дорога лежить за гарбузами.
І хтось до когось їде тим шляхом золотим.
Остання в світі казка сидить під образами.
Навшпиньки виглядають жоржини через тин... (Ліна Костенко).
7. Скільки іменників III відміни у поданому тексті?
О музи, музи, музи кам'яні!
Де грім душі, народжений з любові?
Ви мовчите. Ви плачете в мені.
Душа тисячоліть шукає себе в слові (Ліна Костенко).
8. Скільки іменників IV відміни у поданому тексті?
Чиєсь дитя приходить, беруть його на руки.
А потім довго-довго на призьбі ще сидять.
Я знаю, дід та баба — це коли є онуки,
а в них сусідські діти шовковицю їдять (Ліна Костенко).
9. Укажіть іменники, які належать до І відміни.
1. Обслуга. 2. Ворота. 3. Гість. 4. Квітка. 5. Сани. 6. Комерція. 7. Душа. 8. Любов.
9. Нечепура. 10. Сту¬денти. 11. Села. 12. Земля. 13. Відлига. 14. Загадка.
10. Укажіть іменники, які належать до II відміни.
1. Дівчина. 2. Квас. 3. Радість. 4. Повість. 5. Світло. 6. Дніпро. 1. Вовченятко. 8. Тінь.
9. Пісня. 10. Текст. 11. Рік. 12. Тижневик. 13. Економіст. 14. Менеджер. 15. Музика.
11. Укажіть іменники, які належать до III відміни.
1. Бій. 2. Час. 3. Автор. 4. Суть. 5. Підприємець. 6. Ненависть. 7. Голос. 8. Журнал.
9. Міць. 10. Мати. 11. Тінь. 12. Гілля. 13. Професура. 14. Печаль. 15. Криш¬таль.
12. Укажіть іменники, які належать до IV відміни.
1. Ведмежатко. 2. Коліща. 3. Ім'я. 4. Обрій. 5. Ата¬ше. 6. Завідувач. 7. Вовченя.
8. Ведмежа. 9. Вовченят¬ко. 10. Вовчище. 11. Вороння. 12. Левенятко. 13. Дитя.
14. Дитинча. 15. Дитинятко.
13. Укажіть іменники, які не належать до жодної відміни.
1. Коцюбинський. 2. Наречений. 3. Повінь. 4. Вічність. 5. Таксі. 6. Путь. 7. Сибір.
8. Молода. 9. Староста. 10. Розкіш. 11. Біленко (жіноче прізвище). 12. Івасі. 13. Люд.
14. Карпати. 15. Посивілий.
14. Які з поданих іменників належать до твердої групи?
1. Мрія. 2. Лихо. 3. Депо. 4. Серце. 5. Шампунь. 6. Ра¬дість. 7. Дівча. 8. Людство.
9. Столиця. 10. Троянди. 11. Обличчя. 12. Екзамен. 13. Фарба. 14. Молоко. 15. Чай.
15. Які з поданих іменників належать до м'якої групи?
1. Арія. 2. Сіль. 3. Збіжжя. 4. Прикрість. 5. Путь. 6. Речення. 7. Пенсне. 8. Сани.
9. Родич. 10. Вісь. 11. Прик¬рість. 12. Прикрощі. 13. Поле. 14. Легінь. 15. Край.
16. Які з поданих іменників належать до мішаної групи?
1. Вірш. 2. Дріжджі. 3. Жовч. 4. Подвір'я. 5. Розкіш. 6. Родич. 7. Дівча. 8. Смерч.
9. Таборище. 10. Горох. 11. Мо¬лодиця. 12. Муж. 13. Сочевиця. 14. Штрих. 15. Гордощі.
17. Які з поданих іменників чоловічого роду?
1. Інженер. 2. Сирота. 3. Схід. 4. Південь. 5. Старши¬на. 6. Дніпро. 7. Рукави. 8. Черкаси.
9. Шахи. 10. Вельмо¬жа. 11. Легенда. 12. Біль. 13. Лікар. 14. Базар. 15. Шок.
18. Які з поданих іменників жіночого роду?
1. Синь. 2. Гілля. 3. Троянда. 4. Людство. 5. Лава. 6. Амплуа. 7. Чернівці. 8. Горошина.
9. Сумніви. 10. Вірність. 11. Весло. 12. Повінь. 13. Ранок. 14. Козир. 15. Бра.
19. Які з поданих іменників середнього роду?
1. Тюль. 2. Мати. 3. Відкриття. 4. Пальто. 5. Че¬ревичок. 6. Хода. 7. Вісь. 8. Серденько.
9. Чудовисько. 10. Розкіш. 11. Крадіжка. 12. Пір'я. 13. Пір'їна. 14. Де¬по. 15. Віконце.
20. Які з поданих іменників спільного роду?
Зайда. 2. Завідувач. 3. Завкафедри. 4. Староста. 5. Старшина. 6. Аташе. 7. Вовчище.
8. Вовченятко. 9. Сибір. 10. Архітектор.
21. Укажіть іменники, які вживаються лише у формі однини.
1. Зошит. 2. Меблі. 3. Мужність. 4. Олівець. 5. Заздрощі. 6. Окуляри. 7. Молодь.
8. Юність. 9. Гордощі. 10. Карпати. 11. Дітвора. 12. Зустріч. 13. Розвиток. 14. Туга.
15. Тиша.
22. Укажіть, які іменники вживаються лише у формі множини.
1. Героїзм. 2. Гостинність. 3. Вершки. 4. Альпи. 5. Ва¬га. 6. Запах. 7. Доба. 8. Допомога.
9. Цвіт. 10. Консерви. 11. Пестощі. 12. Груди. 13. Чорнило. 14. Вила. 15. Сходи.
23. Укажіть іменники, які вживаються у формі од¬нини та множини.
1. Вітчизна. 2. Подвиг. 3. Край. 4. Сад. 5. Рід. 6. Друж¬ба. 7. Брат. 8. Світ. 9. Любов.
10. Порада. 11. Ножиці. 12. Сани. 13. Вартість. 14. Похорон. 15. Штани.
24. Які з поданих іменникових словоформ ненорма¬тивні?
1. Любовей. 2. Житей. 3. Ручима. 4. Піль. 5. Полів. 6. Тунелей. 7. Воротами.
8. Ніжностею. 9. Статтей. 10. Статів. 11. Щоків. 12. Щок. 13. Прикрощей. 14. Дверів.
15. Світів.
25. Визначте синтаксичну функцію іменника.
На що мій труд пішов потрійний?
І що я створював щодня?
Кому на світі був потрібний
той постамент того Коня? (Ліна Костенко).
26. Зробіть морфологічний аналіз іменника.
Але й козак! Просмолений, як човен.
Жагучо любий до безтями рук.
Як він умер, весь світ сльозами повен
в дощах стояв по самий Базавлук (Ліна Костенко).
Завдання на 28.02. 17
Завдання 1. На прикладі одного із відомих Вам творів розкрийте поняття КОМПОЗИЦІЯ та СЮЖЕТ.
Завдання 2. Розкрийте значення усної народної творчості для становлення української літератури XIX століття.
Завдання 3. "Метаморфози" Овідія відомі всьому світу. Наведіть приклади метаморфоз в українській народній поезії. Про що вони свідчать?
Завдання 4. Зробіть повний синтаксичний розбір речення.
Визначте, якими частинами мови є всі слова в ньому. Зробіть морфологічний розбір підкреслених слів. Намалюйте КУЗДРУ, БОКРА ТА БОКРЯТКО.
Голока куздра штеко бовдикнула бокра і курдячить бокрятко.
Завдання 5. Розкрийте дужки, вставте замість крапок потрібні закінчення.
Завдання треба виконати до вказаного термін...
Без блок… національно-демократичних сил результат… не досягнути.
Він не розумів значення даного термін…
Під ним (К) (к)азбек, як грань алмаз…, красою сяяв.
Прийняття (А)(а)кт... про незалежність ознаменувало нову сторінку в історії України.
Завдання 6. Поясніть вживання розділових знаків у реченнях:
Він, очевидно розхвилювавшись, забув привітатися.
Він, очевидно, розхвилювавшись, забув привітатися.
Я, звичайно, прийду о дев’ятій.
Я звичайно приходжу о дев’ятій.
І линув дощ як із відра.
Ці очі лагідні, як дві зорі небесні.
Завдання 7. Розкрийте дужки, поставте розділові знаки, з’ясуйте, якими частинами мови є слова з дужками.
Оба(біч) старої груші сховавшись за густе листя сором’язливо визирали (ні)ким (не)полохані голівки (чорто)полоху. (За)те мальви прикрашаючи стежину незайманою красою (ні)скільки (не)соромилися людського ока.
Миколка (не)знав (ні) (з)відки він родом, (ні)скільки йому літ, (ні) (про) що думали його (не)розважні батьки пускаючи в світ свою дитину. Він (ні) скільки (не) турбувався про своє майбутнє й (ні) що (не) смутило його (світло) русяву голівку.
Завдання на 07.03.17.
1. З кожного рядка виберіть й запишіть правильний варіант та доберіть до нього по 3-4 аналогічні приклади:
Піанісимо - піаніссімо
Сирія - Сірія
Стакато - стакатто
Пом’яловський - Пом’яловський
2. Чим, на Вашу думку, відрізняється вживання слів: брама і вежа; дружний і дружній; знадний і звабливий; відпочивальники і ті, що відпочивають?
3. Діберіть до російських фразеологічних зворотів відповідні українські:
Держать нос по ветру –
Держать под замком –
До конца дней своих –
До поры до времени –
Еловая голова –
Ждать у моря погоды –
Желторотый птенец –
Живая вода –
Живой ум –
Жить барином –
4. Поставте, де треба, при відокремлених та уточнюючих членах речення розділові знаки.
Побудувати структурну схему першого речення.
Стежка повела їх угору між піщані кучугури порослі лозами й молоденькими років чотири тому посадженими соснами. Там за одрогами сизого бору спалахують блискавиці. То був їх син молодий студент Павло. Ліс або як серби кажуть „шума" це не просто сосни та дуби. Ніякі птахи навіть орли на ці висоти не злітають.
5. Діберіть приклади речень, у яких підмет виражається:
а) іменником у називному відмінку однини або множини;
б) займенником у називному відмінку однини або множини;
в) іншою частиною мови в значенні іменника;
г) неозначеною формою дієслова;
д) поєднанням кількісного слова з іменником;
е) цілим реченням.
Завдання з 20.02.17 р.
Законспектувати та вивчити. Виконати тести.
Класифікація звуків української мови
За звучанням, тобто за кількістю голосу й шуму, звуки української мови поділяються па голосні та приголосні.
Голосні звуки утворюються за допомогою голосу. За способом творення їх поділяють на звуки
високого підняття ([і], [у]),
високо-середнього підняття ([и]),
середнього підняття ([е], [о]),
низького підняття [а];
переднього ряду ([і], [и], [е]),
заднього ряду ([у], [о], [а]);
лабіалізовані (губні або огублені) голосні (ті, у творенні яких беруть активну участь губи) — [у], [о],
нелабіалізовані (негубні або неогублені) ([а], [е], [и], [і]).
Голосні звуки бувають наголошені та ненаголошені. Наголошені голосні вимовляються і чуються у вимові чітко та ясно.
Звуки, що мають у своєму складі й голос, і шум, називаються приголосними. За кількістю звучності (голосу) приголосні поділяються на сонорні та шумні.
Сонорні наближаються за тоном звучання до голосних. Їх небагато: [р], [л], [м], [н], [j], [в], [л‘], [р‘], [н‘].
Інші приголосні належать до шумних.
У свою чергу шумні звуки за кількістю шуму й голосу поділяються на дзвінкі та глухі.
Дзвінкі звуки мають у своєму складі шум і голос.
Глухі звуки складаються тільки з шуму.
Дзвінкі й глухі приголосні в українській мові є парними (крім глухого [ф], який не має пари серед дзвінких приголосних). Дзвінких приголосних 11, глухих — 12.
Дзвінкі: [б], [г], [ґ], [д], [ж], [дж], [з], [дз], [д’], [з’], [дз’].
Глухі: [п], [х], [к], [т], [ш], [ч], [с], [ц], [т’], [с’], [ц’], [ф].
За місцем творення приголосні звуки поділяються на: губні, носові, язикові та гортанні.
Губні звуки творяться при активній участі губ або нижньої губи і верхніх зубів: [б], [п], [в], [м], [ф].
Носовими називаються звуки, при творенні яких видихуване повітря виходить через ніс: [м], [н].
Гортанний звук один: [г].
Решта звуків є язиковими. Їх ще називають ротовими.
За місцем творення вони також поділяються на три групи залежно від того, яка частинка язика бере участь у їх творенні: задньоязикові, середньоязикові та передньоязикові.
До задньоязикових належать звуки [ґ], [к], [х]. В українській мові вони є завжди твердими. Тому після літер, що їх позначають, ніколи не пишеться м’який знак. Перед звуком [і] задньоязикові можуть пом’якшуватися: кігті, хід, хімія.
До середньоязикових належить звук [j] та м’які звуки [д’], [т’], [л’], [н’]. Всі середньоязикові звуки м’які.
Всі інші звуки є передньоязиковими: [д], [т], [н], [з], [с], [дз], [ц], [л], [р], [ж], [ш], [дж], [ч], [з’], [с’], [дз’], [ц’], [р’]. У мовленні передньоязикові звуки можуть бути або твердими [д], або м’якими [с’], або пом’якшеними [ч’] .
За способом творення приголосні звуки поділяються на:
Зімкнені (проривні) звуки творяться в момент прориву струменем повітря зімкнених мовних органів. Їх ще називають проривними, вибуховими, миттєвими, бо творення таких звуків є швидким, його не можна протягнути. Вони не бувають подовженими. Це звуки [б], [п], [д], [т], [ґ], [к], [д’], [т’].
Щілинні (фрикативні) звуки творяться при проходженні струменя видихуваного повітря в щілині мовних органів. Такі звуки можна подовжити, протягнути: [з], [с], [ж], [ш], [ч], [х], [ф], [л], [j], [в], [г], [з’], [с’].
Зімкнено-прохідні звуки поєднують при своєму творенні моменти зімкнення і прориву: [м], [н], [л], [р], [н‘], [л‘], [р‘].
Африкати (зімкнено-щілинні або злиті): [д] + [з] = [дз], [д] + [ж] = [дж], [т] + [с] = [ц], [т] + [ш] = [ч], [дз’], [ц’].
Дрижачими (або вібрантами) у нашій мові є лише звуки [р], [р‘].
За акустичним вираженням (на слухове сприймання) серед щілинних виділяються
свистячі ([з], [с], [ц], [дз]),
шиплячі ([ж], [ш], [ч], [дж]) звуки. Шиплячі в українській мові вимовляються твердо: жаба, жити, шило, шолом, час, чоботи, джура, щоб, чомусь.
Приголосні української мови розрізняються також за твердістю і м’якістю. Твердих приголосних є 22, м’яких — 10.
Тверді: [д], [т], [з], [с], [дз], [дж], [ц], [н], [л], [р], [б], [п], [ґ], [к], [ф], [ж], [ш], [г], [х], [ч], [в], [м].
М’які: [д’], [т’], [з’], [с’], [дз’], [ц’], [н’], [л’], [р’], [й].
М’які приголосні поділяються на групи:
м’які (палатальні) — [д’], [т’], [н’], [л’], [й],
пом‘якшені (палаталізовані) — [з’], [с’], [ц’], [дз’], [р’];
окремо позначаються напівпом’якшені (напівпалаталізовані) — [б’], [п’], [в’], [ф’], [м’], [ґ’], [к’], [х’], [г’], [ж’], [ш’], [дж’], [ч’], які стоять перед [і] або перед я, ю, є (без роздільної вимови): [б’ігтие], [п’уре], [ф’уреир] та ін.
Оскільки в українській мові немає спеціальних літер на позначення м’яких приголосних, то орфографічно вони розпізнаються за м’яким знаком, буквами я, ю, є, і, які стоять після них: сила — сіль, лінь — лину, тюлька — тур, ллється — летиш, рясно — ранок.
УВАГА! Інколи при вимові якийсь із приголосних звуків у слові видається нечітким, сумнівним. Для правильного написання слова слід дібрати до нього таке спільнокореневе, у якому б після сумнівного приголосного йшов голосний: Вели[ґ]день — Великодня, баро[д’]ба — боротися, ні[х]ті — ніготь, про[з’]ба — просити.
Третім виданням Українського правопису повернуто в українську абетку літеру ґ (ґе). Вона передає на письмі задньоязиковий зімкнений (проривний) приголосний звук [ґ], що трапляється у власне українських і давнозапозичених словах на зразок: аґрус, ґава, ґазда, ґанок, ґандж, ґатунок, ґвалт, ґвалтувати, ґедзь, ґелґотати, ґерґотати, ґиґнути, ґирлиґа, ґлей, ґніт (у лампі), ґоґель-моґель, ґрасувати, ґрати (іменник), ґранчастий, ґранчак, ґречний, ґринджоли, ґрунт, ґудзик, джиґун, дзиґа, дзиґлик, у прізвищах Ґалаґан, Ґудзь.
Звуки [г] і [ґ] легко розрізняються на слух: [г] — гортанний щілинний, глухіший, а звук [ґ] — задньоязиковий проривний, дзвінкіший. Різницю в роботі мовних органів при вимові цих звуків можна відчути на дотик, прикладаючи пальці до гортані.
Тестові завдання для самоконтролю
1. Оберіть правильний варіант відповіді.
Фонетика — це розділ мовознавства, що вивчає:
а) будову слова;
б) способи творення слів;
в) звукову систему мови, способи її функціонування;
г) лексичний склад мови.
2. Звуки мови поділяються на голосні та приголосні:
а) так;
б) ні.
3. Оберіть рядок, у якому всі звуки дзвінкі:
а) [б], [у], [т], [з], [ж], [г];
б) [б], [д'], [з], [дз], [в], [р];
в) [в], [л], [н'], [ц], [г], И;
г) [п], [ш], [т'], [к], [х], [с].
4. У якому рядку всі ненаголошені голосні можна перевірити наголосом:
а) березень, бриніти, тривога, вітер, великий, криве;
б) темніти, земля, кривенька, держу, клекотіти, несу;
в) ожеледь, берег, дерево, дрижати, тривалий, дизель;
г) вимоги, широкий, зелень, шелест, динамо, семеро?
5. Оберіть рядок, у якому фонетична транскрипція виконана правильно:
а) [п'дйіхати], [оус'ел'а], [снан:'а];
б) [шчас'т'а], [жи'ті'а], [джм'іл'];
в) [ден'], [йуніс'т'], [дзвеин'ітие];
г) [йіжак], [підводиец:'а], [йаблуонёвией].
6. Впишіть на місці крапок пропущені голосні літери. Оберіть рядок, у якому в словах іншомовного походження пишеться и:
а) ф...алка, Ш..ллер, мат...матика, Флор...да, л...ман;
б) г...мн, P...M, с.стема, ц...фра, д...якон, фа...тон;
в) ід...ал, Пар...ж, фа...тон, Атлант...да, Н...цца;
г) Антаркт...да, д...ректор, Алж...р, Ч...каго, д...зель, дж..нси?
7. Оберіть рядок, у якому в усіх словах правильно вжито апостроф:
а) п'янкий, пів'яблука, міжгір'я, м'ята, з'юрмитися, дит'ясла;
б) моркв'яний, різнотрав'я, верф'ю, п'ятилітній, сім'я, кав'ярня;
в) пів'Європи, зв'язувати, пір'я, м'ята, Св'ятослав, бур'я;
г) тьм'яний, пом'янути, пів'ясена, черв'як, пуп'янок, львів'янин.
8. У якому рядку в усіх словах правильно вжито буквосполучення йо?
а) мільйон, Муравйов, йод, Снегирйов, прийом, його;
б) йому, Линьйов, курйоз, бульйон, вйокати, дйоготь;
в) район, бульйон, серйозний, привілейований, Соловйов, Воробйов;
г) Пушкарйов, синьйого, крайовий, Йосип, підйомний, павільйон.
9. Оберіть правильний варіант відповіді.
М'який знак пишеться після м'яких:
а) д, т, з, с, дз, ц, л, н у кінці слова та складу;
б) б, п, в, м, ф, у кінці слова та складу;
в) після р у кінці слова або складу;
г) після н перед ж, ч, ш, щ.
10. У якому рядку всі слова написано правильно:
а) Харків, тоньший, радість, різкий, скриньці, голці;
б) інший, ляльчин, кавказький, вишень, Горький, донецький;
в) мазь, доньчин, баский, тьмяний, матінці, меньший;
г) їдальня, різьбяр, станьте, ніжність, ненчин, плаский?
11. Знайдіть рядок, у словах якого допущено помилки:
а) плежневий, аванпостний, зап'ястний, кістлявий, проїзний, баластний, піаністці;
б) щасливий, компостний, пестливий, брязкнути, масний, оптимістці;
в) чесний, контрастний, студентський, хворостняк, шістнадцять, блиснути;
г) ремісник, частці, хвастливий, турист ський, шістнадцять, сонце.
12.Оберіть правильний варіант відповіді. Одна літера н пишеться:
а) у збільшувально-підсилювальному суфіксі;
б) у прикметниках зі значенням можливості або неможливості дії;
в) у прикметниках старослов'янського походження;
г) у дієприкметниках.
13. У якому рядку всі слова написано правильно
а) туманний, знаряддя, вивершений, молодістю, віссю, спросоння;
б) кінний, священний, старанно, гіллястий, ллється;
в) розява, несказанний, колосся, Ілля, вихований, миттю;
г) здійсненість, здоровенний, бованіти, безвинний, роззброїти, воз'єднання?
14. Знайдіть речення, у якому є орфографічна помилка.
а) Любов до природи, дбайливе ставлення до неї тісно пов'язане з поняттям «батьківщина».
б) У нашому маленькому мальовничому місті протикає річка Борозенка.
в) За народним повір'ям після завершення будівництва хати обов'язково роблять вінок і ставлять на хаті.
г) У свідомості людини їжа завжди постає як першочергова потреба її життя.
15. У якому рядку всі слова написано правильно:
а) Леся українка, Панас Мирний, Жан-Жак, Президент України, Народний артист України, народи півночі.
б) Панамський Перешийок, Голова Верховної ради України, Богдан, Венера, Стрийський парк, Північний полюс.
в) Чумацький Шлях, Львівська площа, Франкфурт-на-Майні, Західна Україна, Генеральний прокурор України, Тарас Шевченко.
г) Кабінет Міністрів України, Верховний суд України, республіка Білорусь, Азія, проспект Дружби народів, Будда?
1. Перекласти українською.
Королевская история
Было бы удивительно, не имей такой сказочный город своих легенд, окутанных ореолом романтики. Одно из преданий гласит: первый целебный источник здесь, на западе страны, обнаружил король Богемии и римский император Карл IV в середине XIV века. Однажды во время охоты преследуемый им олень угодил в горячий источник, где и сварился, бедняга, поскольку температура воды составляла аж семьдесят три градуса по Цельсию. Другие же данные утверждают, что оленю, к счастью, удалось скрыться, а вот королевская лошадь во время погони оступилась и упала в воду вместе со своим седоком, после чего наступило волшебное исцеление поврежденной ноги монарха. Так или иначе, но история эта положила начало великолепному курорту. Восхищенный король, испытав на себе живительное действие воды, построил на скале охотничий домик, а немногим позже основал город и дал ему свое имя, символом которого с тех пор и стал маленький олень.
Завдання на 18.04.2017 р.
Теми творів з мови : http://zno.if.ua/?cat=37
Тести:
1. Укажіть правильне твердження.
А Словосполучення складається з граматично нерівноправних слів, з яких одне — головне, а друге — залежне.
Б У словосполученнях між словами встановлюється сурядний зв’язок.
В Фразеологізми є словосполученнями.
Г Словосполученнями можуть бути однорідні члени речення, однакові слова, склад граматичної основи.
2. Визначте вид і тип зв’язку у словосполученні Зробити добре.
А Іменне, узгодження.
Б Дієслівне, керування.
В Прислівникове, прилягання.
Г Дієслівне, прилягання.
3. Визначте вид і тип зв’язку у словосполученні Кольорова обгортка.
А Іменне, узгодження.
Б Дієслівне, керування.
В Прислівникове, прилягання.
Г Дієслівне, прилягання.
4. Визначте вид і тип зв’язку у словосполученні Повернути вчасно.
А Іменне, узгодження.
Б Дієслівне, керування.
В Прислівникове, прилягання.
Г Дієслівне, прилягання.
5.Укажіть правильні твердження.
А Неповними можуть бути тільки односкладні речення.
Б У неповних реченнях пропускається тільки один із головних членів речення.
В У неповних реченнях можуть пропускатися головні, другорядні або кілька членів одночасно.
Г У неповних реченнях пропускається тільки один із другорядних членів речення.
6.Зазначте речення, у яких правильно вжито розділові знаки.
А Тигр спустився крутим, майже прямовисним схилом до джерела, що било з кам’яного серця гори, набрав повне вухо води і схиливши голову, приніс її вдові (Народна творчість).
Б Відповідаючи на запитання, куди поділися неандертальці 30 тис. років тому (з тим, що вони не були нашими предками, вже погодилися всі), вчені розійшлися в поглядах, одні звинувачують клімат, другі — кровожерливого конкурента — гомо сапієнса (З газети).
В Згідно з нею, рятуючись від холоду неандертальці рушили на південь, де стикнулися з нестачею їжі, тож і не витримали конкуренції з більш адаптованою людиною (З газети).
Г Зійшов на прямий шлях, лунко шльопаючи по залитих водою коліях, пішов до нової садиби (За Ф. Роговим).
7.Позначте речення, у яких наявні узгоджені означення.
А З вітром весняним сосна розмовляла (Леся Українка).
Б Бажання вчитися було у нього ще змалку (М. Коцюбинський).
В Вгорі висіла лампа під абажуром (З підручника).
Г Шлях праворуч був хибним.
8.З’ясуйте неправильні умови відокремлення.
А Порядок слів у реченні.
Б Ступінь поширеності відокремлених членів речення.
В Додаткове смислове навантаження.
Г Наявність звертань або вставних слів.
9.Укажіть речення, у яких відсутні відокремлені поширені прикладки.
А Зараз тут чудова бібліотека, чудова книгозбірня україністики (С. Плачинда).
Б І, як у справжнього митця, були в нього шукання (О. Донченко).
В Втрьох тягли ми його з поля бою — малюки (В. Бичко).
Г У нас був кращий вчитель математики, Іван Петрович.
10.Укажіть речення з уточнювальними членами речення.
А Працюючи в конструкторському бюро, Архип розумів авіації потрібні нові, більші швидкості (За М. Сорокою).
Б Саме таку установку і взялися створити інженери Харківського авіаційного, де почав свій трудовий шлях Архип Люлька (За М. Сорокою).
В Рівно, на повні груди, дихає степ (За І. Кириченко).
Г Розмісивши борошно з молоком, мати розмочують у теплій воді кавалочок тіста, що лишився од минулої випічки, бо без нього замішок не вчиниться, не зійде він пухким тілом (За В. Скуратівським).
11.Запишіть речення. Розставте, де потрібно, розділові знаки. Накресліть схему речення .
Коли зійшло сонце шторм почав потроху слабшати але море клекотіло весь день і тільки надвечір хвилі стали широкими пласкими без косматих грив на гострих хребтах (З. Тулуб).
Завдання на 17.04 - 21.04.2017
Перелік творів для опрацювання:http://zno.if.ua/?p=110
Твір за текстом І. Франка "Украдене щастя"
Хто в кого вкрав щастя?
Щастя – це вища нагорода за працю, виконану роботу, випробування, коли людина отримує те, що очікувала протягом тривалого проміжку часу. У кожного своя доля, нерідко те, що для однієї людини є щастям, для іншої взагалі не є цінним. Чи дарується щастя долею, чи залежить від кожного з нас? Думаю, відповідь на це питання дає саме життя.
У героїв твору І.Франка «Украдене щастя» щастя було вкрадене. Ким саме і в кого? Зрозуміло,що щастя у героїв вкрали брати Анни, які мали, за визначенням критиків, «підлі душі і керувалися не людськими законами, а дрібновласницькими інтересами». Крім того, крадієм щастя, за словами І. Франка, стало «нещасливе укладення наших родинних обставин, котре не дозволяє легально розірвати зв'язок, котре насилує любов і серце жінки». Кожний з трьох головних героїв драми нещасний, хоча щастя бажає Анна, Михайло, Микола. Кожний з них намагається повернути щастя по-своєму: Микола вбиває Михайла, Гурман відкрито кохається з Анною, котра віддає своє серце та честь коханцеві.
Отже, за щастя й ціна висока, тому що втративши все, важко пережити падіння, та починати все спочатку у пошуках СВОГО щастя…
Паспорт твору «Хіба ревуть воли, як ясла повні» Панаса Мирного
Жанр твору соціально-психологічний роман
Тема зображення життя напередодні і під час проведення реформ, що почалися у 1861; закріпачення українського села; зображення майже столітньої історії села Піски і , зокрема, долі правдошукача – бунтаря, «пропащої сили» Чіпки Варениченка.
Ідея сатира на козацьку старшину, царську адміністрацію – чиновництва та поліцейського апарату; заперечення боротьби з несправедливістю через злочин, пролиття крові.
Проблематика • людина і суспільство
• батьки і діти
• добро і зло
• народна мораль
• жіноча доля
• кріпацька неволя
• «пропаща сила»
• хабарництво
Композиція (кількість частин та дати їм назви; назвати головні та другорядні сюжетні лінії) Роман складається із чотирьох частин, 30 розділів
І. Дитинство і юність Чіпки (дитинство, юнацькі та парубоцькі літа Чіпки; формування його характеру).
II. 100-річна історія села Піски (Далека передісторія, історія закріпачення Пісок: історія села, роду Максима Ґудзя, панів Польських; згадка про прадіда, діда й бабу Чіпки по батьковій лінії).
ІII. Складна доля селянина-бунтаря (причини, що поставили Чіпку на «слизьку дорогу»).
IV. Трагедія Чіпки (трагедія бунтаря-розбишаки, «пропащої сили»; одруження Чіпки з Галею; земство – новий образ).
Головні сюжетні лінії роману:
а) Рід та життя Чіпки.
б) Рід та життєвий шлях Максима Ґудзя.
в) Історія життя Грицька та Христі.
г) Життєпис панів Польських, історія села Піски.
Другорядні сюжетні лінії: історія династії панів Польських. життєвий шлях товариша Чіпки Грицька, матері Чіпки Мотрі, дружини Галі.
Сюжет
Експозиція з інтригою: хто герої, чим живуть Чіпка, Мотря, Галя, Грицько, Христя.
Зав’язка: «Нема землі».
Розвиток дії: марне звертання Чіпки до суду; запій, п’яне товариство, повне розорення, проблиск хліборобської совісті в історії з житом, перша крадіжка, чорна помста сільським властям, захист кріпаків, страшна образа і план помсти.
Продовження лінії Чіпка – Христя – Грицько; села Пісок, панів Польських.
Кульмінація – Чіпку вигнали з земства.
Розв’язка: розбій, кривава різня, винищення козацької родини, арешт.
Герої Чіпка Варениченко, Мотря, Іван Вареник, Оришка, Галя; Грицько Чупруненко, Христя; Максим Ґудзь, Явдоха; Матня, Лушня, Пацюк; пани Польські.
І .Окресліть сюжетні лінії…
Основні сюжетні лінії роману: •
1. Рід і життя Чіпки: людина і суспільство, добро і зло, батьки і діти, жіноча доля, жінка в сім’ї; «пропаща сила» , народна мораль, хабарництво, земля й достаток , любов і сімейне щастя.
2. Рід і життя Максима Ґудзя :• людина і суспільство, добро і зло, народна мораль, хабарництво, земля й достаток, жінка в сім’ї; любов і сімейне щастя.
3. Грицько і його дружина: • народна мораль, земля й достаток ,жінка в сім’ї.
4.Пани Польські: народна мораль ,людина і суспільство, батьки і діти, добро і зло,
любов і сімейне щастя.
5. Історія села Піски (закріпачення села , яка в основному розвивається трьома сюжетними лініями: історія села, роду Максима Ґудзя і панів Польських): добро і зло, кріпацька неволя, земля й достаток, людина і суспільство, народна мораль, хабарництво.
• людина і суспільство
• батьки і діти
• добро і зло
• народна мораль
• жіноча доля
• кріпацька неволя
• «пропаща сила»
Хабарництво
земля й достаток
–– жінка в сім’ї;
– любов і сімейне щастя.
М. Старицький "Оборона Буші"
Проблематика, образи
-патріотизм, служіння вітчизні та зрада (козаки, сотник, Завісний, Вернигора,хорунжий Денис, онук Свиридихи, Орися)
-братовбивчі війни (між українським і польським народом)
-кохання (Орися й Антось)
-самопожертва(біженці у замку, Орися, Антось)
-життя і смерть (мешканці містечка-фортеці Буші)
-народ як носій високих моральних якостей; народ та історія, соціальна справедливість (мешканці містечка-фортеці Буші)
Стояв хмурий, глибокої осені, вечір. Дрібен дощ, мов крізь сито, мрячив і сизими хвилями славсь по долині, криючи широку далину млою. Часами лишень, коли вітер на мить розривав туманисту заслону, яскріла з одного боку в глибокій долині Дністрова стяга, а з другого, навпаки, по широких згорищах і площинах чорніли якісь плями непевні. ………. Кругом церкви, на цвинтарі, стояли ватагами козаки. Голови їм усім були непокриті, і буйний бавився вільно чупринами. Широкі спини огрядного та дужого люду покриті були розмаїтою пістрявою одіжжю: тут вбачалася і руда та порвана свитка, і білий, виложений шнуром кобеняк, і кармазиновий запорозький жупан, і короткий кожушок і замазаний в дьоготь оксамитовий польський кунтуш, і саєтова рожева, з панянських цукрових плечок, накритка.
В суворім погляді похмурих очей, в непорушних обличчях лежала якась-то дума глибока. Всі були скам'янілі й похмурі, тільки-но діти з палкими, цікавими оченятами не могли встояти на місці, а нишпорили крадькома то між юрбою по цвинтарі, то по дзвіниці.
…….В очікуванні
ПРИРОДА Козаки стояли під муром в бойовому шику, лавою. Різкий, пронизуватий вітер тріпав прапори й стяги і гнав по млистому небу клочками пошарпані хмари; з отця Василя зірвало протягом його скуфійку і понесло геть униз по дністровській долині, у хорунжого мало-мало не вирвало з рук хоругви і тільки-но державної вломило. Всі були лиховісним передчуттям похилені.
Сонце, сідаючи за гору по той бік Дністра, проглянуло з-поза хмар на хвилину і останнім променем попрощалось з землею; він спалахнув жарким полум'ям на високім хресті і полинув, згасаючи, до високостей темрявих. Отець Василь ще раз окропив козаків, ще раз на воїнство чесне поблагав благословення у господа і з причетом журно до церкви вернувся.
ПРИРОДА Осінній дощ кропить дзвінко шибки, і вітер стогне — веде якийсь спів похоронний...
Немов темна мармурова фігура, сидить нерухомо Орися;
її погляд сягнув далеко-далеко і потонув у чорніючій млі... 9сумні спогади Орисі)
ПРИРОДА Тихий літній вечір. На заході гасне поволі рожевистий світ. Біля хати на килимку стоїть ще вечеря; якась баба, не дуже стара, прибира і ложки, і миски... А своєму коханому Орисенятку дає медовики й вишні. На призьбі сидить молодий ще тато Орисин; вуси йому аж на перса упали, а в зубах коротесенька люлька. Схилившись йому на плече, притулилась молодиця хороша і приязно, кохано зазира йому в вічі. Розтопиривши рученята, підбігає з сміхом до татуся красунька Орися, а батько їй пускає назустріч клубочками дим... їй весело, вона заливається, аж дзвенить,— і навтеки, та знову-таки вертається з галасом на дим, поки не закашляється; молодиця тоді злякано хапає її і притискає до лона. (приємні спогади Орисі про дитинство)
Всі заметушились. У хмурій пітьмі, завіяній ще туманистою мрякою, на плямах мутного одсвітку з ліхтарів ледве мрілися широкі плечі та могучі розхристані перса, що згиналися й розгиналися нишком. Скаженіла негода; лютував вітер; холодний дощ, а то й ожеледь аж різали по виду, а козаки в самих сорочках, що парусили на вітрі, та в широких штанях з такою втіхою походжали, немовбито душної літньої ночі, чекаючи до розмови коханку.
ПЕЙЗАЖ Сонце кривавим вогневим колом уже сідало, виграючи червоним золотом на церковній бані, рожевою загравою квітчаючи зубці мурів, білі намітки молодиць, що стояли на них, і високі шпилі вартових башт.
М. Коцюбинський "Тіні забутих предків"
Іван і Марічка - карпатські Ромео і Джульєтта
Кохання – це найкраще почуття на світі , коли людина перестає відчувати землю під ногами, вона починає літати від щастя, нічого не бачить перед собою і нікого не чує.
Кохання може бути темне та світле, як день і ніч, холодне та тепле, як весняний вітер, жагуче та палке, як сонечко. Закохана людина перестає думати, переповнюється емоціями, стає щасливою.
Думаю, кохання існує, але кожен любить по-своєму. І лише тоді, коли людина закохана, вона розуміє, що потрібна комусь у цьому світі. Кохати людину – це значить випробувати її, і в першу чергу, себе! І лише найсильніше кохання знає, що після страшної зливи завжди світить яскраве сонце!
Найчастіше кохання дає щастя, але іноді може принести й нещастя. У нашому житті чимало Ромео і Джульєтт, любов яких долає родинну ворожнечу чи інші серйозні життєві проблеми. Хто й коли посварив роди Монтеккі й Капулетті, Палійчуків й Гутенюків, ніхто вже не пам’ятає. Але в обох ворожих родах є діти, які кохають одне одного. Давня ворожнеча стала їм на перешкоді.
Кохання, здатне пережити смерть. Саме так можна охарактеризувати лейтмотив повісті М. Коцюбинського «Тіні забутих предків». Почуття, що спалахнуло зненацька, здавалось би, не має права на життя. Дві сім’ї ведуть запеклу ворожнечу, просякнуту лютою ненавистю і кривавими розправами. Кохання не знає кордонів. Оселившись у серцях Івана та Марічки воно творить справжні дива: змушує забути про протистояння родин, міняє їхні характери. Іван і Марічка, карпатські Ромео і Джульєтта, познайомилися під час кривавої бійки своїх рідних. Маленька дівчинка вразила хлопчика своєю реакцією на звичайний ляпас. Вона поділилася з ним цукеркою… Поступово їхня дружба переросла в кохання.
Марічка — поетична дівчина, яка знає таємниці навколишньої природи, ворожіння. Вона складає співанки, які з’являються «ніби самі по собі», є настільки чистою, що вміє відповісти добром на зло. Марічка кохає Івана, але передчуває, що щасливо жити їм разом не судилося. Згодом, коли Іван пішов в найми, гине в Черемоші під час повені. На мою думку,від самого початку кохання Івана й Марічки було трагічним, бо на перешкоді закоханим стояла давня ворожнеча родів.
Іван змалечку відрізнявся від інших дітей. Мати думала, що їй «підмінили дитину» на бісеня. Не відчуваючи себе комфортно серед людей, хлопчик часто втікав до лісу. Добре знався на травах ще з семи років. Після смерті батька Іван змушений іти працювати на полонину, і коли повернувся, дізнався, що Марічка загинула. З великого горя він йде в ліс і там живе шість років. Потім повернувся додому, одружився з Палагною. Єдина втіха у житті для нього — догляд за тваринами, вони як діти для нього. Іван тонко відчував природу навколо себе, тому він не тільки був добрим господарем, але й грав на флоярі. Трохи згодом Палагна починає зраджувати Іванові з сусідом Юрою — ворожбитом, і той за допомогою глиняної ляльки ворожінням намагається звести чоловіка в могилу. Закінчується його життя зустріччю із нявкою в образі Марічки. Іван йде за нею в ліс без страху, але мара зникає при появі чугайстра — доброго лісового духа. Потім Іванові чується її голос, і він, прямуючи за ним, падає з гори. Через два дні його знайшли напівмертвого пастухи, та він помер. Образ Івана Палійчука — це образ людини, для якої кохання найголовніше в житті, яка утверджує любов як джерело духовності. Незважаючи ні на що, Іван в душі до кінця залишився вірним своєму коханню і навіть загинув з думкою про Марічку, оскільки не може жити без радості та кохання. Цей Ромео — син природи, навічно зачарований її дивами, її фантастичними образами, в якому органічно поєдналися кохання до жінки й кохання (справді, кохання — не любов) до природи.
Кохання Івана иа Марічки стало прикладом краси і сили почуття. Змінюються епохи, з’являються все нові покоління юних мрійників, але історія кохання карпатських Ромео та Джульєтти і сьогодні продовжує жити і хвилювати серця.
Завдання з літератури на 10.04.2017 - 15.04.2017 р.р.
Матеріал з літератури (законспектувати або залишити в електронному варіанті, вивчити).
І. Я. Франко "Мойсей"
Які деталі у творі свідчать про вищість Мойсея над загалом?
Мойсей іде за своїм народом у невідомість, разом з ними голодує і навіть у 80 років приймає участь у війні, допомагаючи народу практично й ідеологічно. Ось чому можна говорити про відданість пророка народу та своїй меті.
Велика любов до свого народу – основна риса характеру героя, адже у своїх діях він керується почуттям великої любові. Навіть гіркі образи не викликають у ньому злоби.
Мойсей — єврейський пророк (він вів свій народ з єгипетської неволі сорок років через важкі випробування до нової Батьківщини — обіцяної Богом землі).
Також про вищість Мойсея над загалом свідчить його прагнення розбудити духовні сили народу (він засуджує дух рабської покори, закликає народ до боротьби), його віра у велич власної місії (Мойсей розуміє, що він зуміє вивести свій народ із неволі, але потрібен час, щоб люди поступово перебороли в собі психологію рабства.)
Слід згадати про душевні муки Мойсея (після вигнання Мойсей переживає внутрішню боротьбу, важкі сумніви починають охоплювати пророка щодо доцільності справи, якій він служив усе життя, ніхто більше так не мучався).
Після смерті пророка його справу продовжують учні (боротьбу за свободу, за вільну Вітчизну продовжують учні Мойсея під проводом нового вождя Єгошуа.)
Автор поєднав в образі Мойсея земне і вічне (образ Мойсея приваблює читачів силою духу, невгасимою любов'ю до рідного народу).
Психологічний портрет І. Карпенка-Карого
І. Карпенко – Карий - працьовитий (займався Іван Карпович і громадською роботою. Як свідчить С. Тобілевич, він «написав багато статей і фейлетонів у місцевій пресі, де малював живими фарбами злиденне життя міської бідноти, всі темні її сторони, бідність, хворобу, темряву, і це зворушувало найбайдужіших». Іван Карпович брав активну участь у гуртку місцевої різночинної інтелігенції, за що потім, 1883 року, його звільнили зі служби як людину політично неблагонадійну) , талановитий (Карпенко-Карий писав на різноманітні теми, використовуючи й різні жанри драматичних творів: трагікомедії («Сто тисяч», «Мартин Боруля»), сатиричну комедію («Хазяїн»), соціально-психологічну драму («Безталанна»), історичну трагедію («Сава Чалий») та ін.) , сміливий, наполегливий,артистичний, активний громадянин-патріот, творча натура ( уже в перших своїх п’єсах І. Карпенко-Карий свідомо уникав шаблонів, прокладав нові шляхи в українському драматичному мистецтві ;у відомому монолозі Івана Барильченка з п’єси «Суєта» І. Карпенко-Карий викладав свої власні думки про завдання театру й драматургії: «Сцена ж — мій кумир, театр — священний храм для мене! Тільки з театру, як з храму крамарів, треба гнать і фарс, і оперетку; вони — позор іскуства, бо смак псують і тільки тішаться пороком! Геть їх з театру! Мітлою слід їх замести. В театрі грать повинні тільки справжню літературну драму, де страждання душі людської тривожать кам’яні серця, і, кору ледяну байдужості на них розбивши, проводять в душу слухача жадання правди, жадання загального добра, а пролитими над чужим горем сльозами убілять його душу паче снігу! Комедію нам дайте, комедію, що бичує сатирою страшною всіх і сміхом через сльози сміється над пороками і заставляє людей, мимо їх волі, соромитись своїх лихих учинків!.. Служить таким широким ідеалам любо!» І таким «широким ідеалам» драматург присвятив усе своє славне творче життя.)
Це особистість, яка здатна до щирих і ніжних романтичних почуттів (в особі дружин мав щирих і вірних друзів) , щирий і вразливий.
І. Карпенко-Карий "Мартин-Боруля"
1.
Мартин Боруля 1.Потомственний селянин, багатий шляхтич, чиншовик 2. Багатий 3.У гонитві за дворянством занедбав господарство, про що після фіаско жалкував. 4.Не задовольнявся тим, що не дворянин 5.Прагнув стати дворянином 6.Честолюбний, гордий; гуманний, щирий і до певної міри наївний Гервасій 1. Багатий шляхтич, чиншовик 2. Заможний 3. Добрий господар, піклується про господарство 4. Позитивно; задоволений тим,що є. 5. Прагне звичайного людського щастя, бажає щастя для сина. 6. Правдивий, чесний, працелюбний, люблячий батько. Відомо, що за прототип Мартина Борулі було взято батька автора. Цим Іван Карпенко-Карий показує своє ставлення до прагнень батька, а саме комізм ситуації, використовує іронію та сатиру. Усі починання Борулі, спрямовані на досягнення примарного щастя, завершуються поразкою. Інакше й бути не могло, адже для Борулі дворянство — це те, чим можна зовні прикрити своє мужицьке походження, йому не доступні поняття «духовність», «культура», «освіченість», «шляхетність», «етика». Автор саркастично змальовує цю рису героя в багатьох епізодах, зокрема, де він наказує дружині Палажці навчитися, як подавати чай і каву «благородному» гостю: «Ну, годі! Сідай, душко! Омелько привезе самуварь, чаю, сахарю і… кофію. Чай я пив і знаю, як його настановлять, то сам тобі розкажу; а кофію не знаю, як роблять. Піди ти зараз до Сидоровички — вона зна — і повчися в неї. І розпитай гарненько, як його роблять і коли його подають: чи до борщу, чи на ніч?» Висміявши таку поведінку свого героя,І. Карпенко-Карий намагається образом Гервасія утвердити здорову народну мораль щодо родинних традицій, ставлення людини до своєï рідноï землі, свого родоводу, прадідівських коренів, праці, народних звичаïв. Головне не титул, а вміння залишатися порядною, високоморальною людиною у всіх життєвих ситуаціях. Отже, життєвим позиціям Гервасія автор надає перевагу.
*Мартин Боруля - заможний і потомственний селянин, людина старосвітських звичаїв і виховання. Сім’я його – дружина, син та дочка – також дотримуються старосвітських звичаїв. До захоплення ідеєю дворянства Мартин Боруля жив як «звичайний трудовий чоловік» , як звичайна та нормальна людина із села. Йому доводилось рано прокидатися, працювати , як його пращури . Дружина та дочка Марися багато поралися по хаті. Син Степан, який мав би працювати на землі, але був вимушений працювати в місті писарем на службі. Я вважаю, що образами дружини, дітей Мартина і наймитів драматург стверджує здорову народну мораль. Вони не цураються тяжкої роботі на землі, шанують народні традиції і звичаї. Отже, до захоплення ідеєю дворянства головний герой почував себе достатньо комфортно.
*Під час ведення процесу щодо зміни соціального статусу спостерігається безглузде бажання головного героя будь-якою ціною стати дворянином , він не бачить ніяких перепон щодо досягнення мети. Спостерігається комізм ситуації, що полягає у несумісних із його мужицьким вихованням та освітою дворянськими звичаями та способом ведення життя. Він прагне захистити свою гідність і оберегти дітей від тяжкої селянської праці. Мартин Боруля зневажає Красовського, наївно довіряє повіреному Трандалєву, любить свою сім’ю і прагне для неї кращої дворянської долі, але не зважає на бажання родичів, якщо вони стають на заваді його меті.
*Мартин Боруля переоцінив свої життєві цінності та захотів не просто жити, як звичайна та нормальна людина із села, а отримати статус дворянина. Звичайно , дворянський статус є несумісним зі статусом звичайного мужика, тому Мартин Боруля намагався змінити своє життя кардинально («Ну, годі! Сідай, душко! Омелько привезе самуварь, чаю, сахарю і кофію. Чай я пив і знаю, як його настановлять, то сам тобі розкажу; а кофію не знаю, як роблять. Піди ти зараз до Сидоровички — вона зна — і повчися в неї. І розпитай гарненько, як його роблять і коли його подають: чи до борщу, чи на ніч?») Наприклад, він спав зранку довше, намагався менше працювати, хоч і не дуже комфортно себе відчував в такій ситуації.
М а р и с я. Тату, Степане, ідіть: мати кличуть!
М а р т и н. Марисю, скілько раз я вже тобі приказував, не кажи так по-мужичи: мамо, тато. А ти все по-своєму. Ти цими словами, мов батогом., по уху мене хльоскаєш.
М а р и с я. Ну, а як же? Я забуваю.
М а р т и н. Он як Степан каже: папінька, мамінька.
С т е п а н. Або: папаша, мамаша.
М а р т и н. Чули: папаша, мамаша, треба так казать, як дворянські діти кажуть.
М а р и с я. Я так і не вимовлю.
М а р т и н. Привчайся: ти на такій лінії. Наприклад, він спав зранку довше, намагався менше працювати, хоч і не дуже комфортно себе відчував в такій ситуації.
*Процес зі зміни соціального статусу негативно вплинув на стан господарства Мартина Борулі. Наприкінці твору автор змальовує наступну картину:
Мартин просить принести папку з паперами і палить їх у печі, плачучи та приказуючи, що тисяча рублів згоріла, половина хазяйства пропала, а він усе-таки залишився бидлом:
- Горять червоно, як кров дворянська, горять!.. О-о-о! Нещасний хлоп Мартин Боруля!.. Тепер ти бидло! Бидло! А Степан — теля! (Ридає.) Пустіть! Рятуйте бумаги!.. Я сам поїду у дворянське собраніє, у сенат поїду... (Підбіга до печі.) Згоріли... Тисяча рублів згоріла, половина хазяйства пропала, і все-таки — бидло! (Тихо плаче.)
2. Мікроклімат у родині.
Марися (дочка Мартина Борулі) — найбільш стійка до змін, бо має міцну моральну основу, вона намагається зберегти своє щастя, їй панське життя, яким марить батько, ні до чого. Справді, Мартин Боруля виховував своїх дітей у дусі здорової народної моралі, про що свідчать слова Марисі: «Перше батько казали, що всякий чоловік на світі живе затим, щоб робить, і що тільки той має право їсти, хто їжу заробляє». Марися – юна, працьовита, розумна дівчина, шанує народні звичаї і традиції. Отже, вона не прагнула стати «дворянинкою», вона хотіла просто жити так, як всі, мати свою сім`ю. Батько наказував їй нічого не робити і поводити себе як дворянка, називати батька «папашею», але Марися не може бути дворянкою, в неї тече селянська кров. Марися - вправна хазяйка, не може сидіти без роботи.
Марися (одна). І що це з батьком сталось, все пере-начують! Папінька... Мамінька... Аж чудно! Папаша... Мамаша... ще чудніще! Ха-ха-ха! Не можу я так балакать.
Щодо мікроклімату у родині, то, на мою думку, позиція Марисі наступна: «Я зовсім не розумію свого батька ,особливо щодо одруження, адже я люблю Миколу. Це добре, що все так склалося : Націєвський утік, а ми з Миколою одружуємося».
Палажка – дружина Мартина Борулі, любляча та турботлива мати :
(Палажка. Здоров'я бережи, шануйся, сину. (Цілує його.) Молися богу по книжці).
(Палажка. Чого це Гервасій і Матвій заходили?
Мартин. Гервасій свата нашу Марисю за свого Миколу.
Палажка. От і слава богу! Я рада, що такого зятя мати буду: поштивий, добрий і хазяйський син.
Мартин. І хлоп.
Палажка. Такий, як і ми.
Мартин. Дурна!
Палажка. Сам ти дурний! Чого лаєшся? Що ж ти маєш против Миколи?
Мартин. Сліпа!
Палажка. Тьфу! То тобі, мабуть, повилазило. Мартин. Глуха!
Палажка. Отже, єй-богу, так і вчеплюся у чуприну, як будеш лаяться!
Мартин (набік). Чого доброго, вчепиться! Це буде не по-дворянськи. (До Палажки.) Не сердься, Палазю, а скажи мені — тії бачила ту бумагу, що Степан привіз?
Палажка. Бачила.
Мартин. І чула, що він читав у бумазі?
Палажка. Чого ти причепився до мене? Не балакай навтямки; кажи товком: чи віддамо Марисю за Миколу? Не мороч мене.
Мартин. Діло шість місяців в герольдії, не сьогодня-завтра утвердять в дворянстві, а я дочку віддам за мужика!.. Що ж то я з глузду з'їхав, чи як?
Палажка. Здається мені, що з'їхав: не велиш ні мені, ні дочці робить, сам не робиш, понаймав наймитів, наймичок, хазяйство псується...
Мартин. Палазю! Дворянин — одно, хлоп — друге!.. Може, ти цього не розумієш, то тобі ясніше скажу: сметана — одно, а кисле молоко — друге! О! Розумієш?
Палажка. Одно розумію, що ти стерявся розумом.
Мартин. О господи, о господи! Нащо ти мене довів до того, що я одружився з простою мужичкою! Нічого не тя-ме — як до пенька балакаєш. І казав же покійний папінька: женись, сину, на шляхтянці. Ні, таки погнався за чорними бровами! От і дожив: брови злиняли, а гонору як не було; так і нема!
Палажка. Божевільний! Єй-богу, божевільний! Ти б дроку напився.
Мартин. Що ти з нею будеш балакать?.. Хіба тобі краще буде бачить свою дочку за репаним мужиком Миколою, ніж за губернським секретарем-регістратором? Краще? Кажи!
Палажка. А де ж він у біса, той... ростератор?
Мартин. Регістратор. Палажка. Та не вимовлю.
Мартин. Ото-то ж боже! Приїде, душко, приїде! Про нього же й казав Степанові на од'їзді — чула?
Палажка. То чом же ти мені не сказав? А то: і сліпа, і глуха — тілько роздратував мене... Ну, а Марися?.. Ти ж її питав, — може, вона не схоче?
Мартин. І питать не буду, нащо питать? Вона не дурна, в ній батькова кров, розбере, не бійсь, де пан, а де мужик!
Палажка. Дай боже! Хіба я їй ворог?
Мартин. I я не ворог своїм дітям, хочу обох дітей пристроїть по-дворянськи!.. Тілько ти, Палазю-душко, зділа.й милость, не супереч мені, слухай мене.
Палажка. Не дратуй мене, то все буду робить, як звелиш.
Мартин. Ну, годі! Сідай, душко! Омелько привезе са-муварь, чаю, сахарю і... кофію. Чай я пив і знаю, як його настановлять, то сам тобі розкажу; а кофію не знаю, як роблять.. Піди ти зараз до Сидоровички — вона зна — і повчися у неї. І розпитай гарненько, як його роблять і коли його подають: чи до борщу, чи на ніч? Палажка. А коли ж приїде жених?
Мартин. От Омелько привезе звістку, а може, й самого привезе, бо недурно ж його так довго нема, мабуть, задержав, поки з присутствія вийдуть.
Палажка. То я ж зараз і піду, бо, може, сьогодня й привезе.
Мартин. Іди, іди, душко! Та розпитай гарненько про всі звичаї і порядки дворянські.)
Палажка теж перестала розуміти Мартина.
Позиція Палажки , на мою думку, наступна: « Я не завжди розумію свого чоловіка, навіть спочатку заперечувала одруження Марисі та Націєвського, адже дочка любить Миколу. Але потім погодилась, може, Марися й справді буде щаслива за паном. А потрібно було настояти на своєму, не було б такого сорому, як із «благородним» женихом. Це добре, що Гервасій Гуляницький порядна людина».
Отже, мікроклімат у родині неблагополучний.
3. Степан прагнув добутися чиновницької посади не стільки шляхом якихось інтелектуальних зусиль, роботою над собою, щоденною старанною працею, скільки обманом, хитрістю — себто так, як у чиновницькому колі було заведено.( І батько навчає, як вижити в цій прогнилій системі: «Ну, тепер з Богом! (Встає). Прощай. (Цілує Степана). Слухай старших, виписуй почерка, завчай бумаги напам’ять, трись, трись меж людьми — і з тебе будуть люде!»)
Сумною тональністю забарвлена картина, у якій батько радить синові порвати з другом дитинства Миколою, бо він тепер, як Борулі здається, уже нерівня їхньому роду: «Ти, сину, не дружи з нерівнею, краще з вищими, ніж з нижчими. Яка тобі компанія Микола? Мужик — одно слово, а ти на такій лінії, трешся між людьми іншого коліна. глянь на себе і глянь на Миколу. То таки мужик репаний, а ти канцелярист!»
Степан Боруля, працює на службі у земському суді, «вивчає напам'ять «бумаги», часто із друзями розважається, п'ючи «трьохпробну» (горілку) й співаючи «крамбамбулі» (романси)».
(Степан. Вирішив послухати батька і не спілкуватися із Миколою, бо тепер, коли ми майже дворяни, простий хлопець йо мені не товариш, у нього інша дорога. Хто ж думав, що залишуся без роботи і про дворянство треба забути. Та й Націєвський «свиню підложив» - утік із заручин. )
Отже, Степан, коли його було звільнено з посади через скорочення штатів, почувався недобре. Скоріш за все, він може реалізуватися у сфері землеробства (робота на землі), бути землевласником (як батько), адже це діяльність, яка йому добре знайома і якою займались його пращури.
4. Спільне життя Марисі та Націєвського не було б щасливим ( безкінечні сварки врешті-решт призвели б до розлучення. Марися займалась би господарством, а Націєвський так і залишився б гульвісою, який час від часу заглядав би до шинку). На мою думку, в негативному ключі зображено реєстратора з ратуші (чиновника) Націєвського: самозакоханий, проте жалюгідний за своїми моральними рисами панок зі вдачею боягуза: як тільки Націєвський запідозрив, що дівчина, на якій його хоче одружити Мартин Боруля, вагітна від іншого, він не задумуючись тікає. Націєвський думає, що завжди може сподобатися будь-якій дівчині, проте його кумедна мова та невдалі спроби залицяння викликають лише огиду. …Марисю ледь не віддали заміж за бідного гульвісу, але чиновника дворянина. Думаю, батько дівчини згодом дуже переживав би за долю Марисі (він любить свою доньку). Спочатку думки про дворянство заважали б йому бачити дійсний стан речей, але через деякий час Мартин Боруля зрозумів би свою помилку, адже подружжя було б дуже нещасливе , причинами є:
- у Марисі та Націєвського різні погляди на життя;
- це різні люди за характером ( Марися – працелюбна, добра, розумна, високоморальна, шанує звичаї та традиції, прагне простого людського щастя ; Націєвський – повна її протилежність);
- вони не кохали один одного, крім того Марися була закохана в іншого.
Завдання на 28.03.17 р.
Тести з мови
1.Вкажіть ряд із іменниками тільки середнього роду:
а)замазура, радість, вогонь;
б)голубеня, вікно, верховіття;
в)невдаха, плакса, білоручка.
2.Визначте пункт , у якому допущено помилки у вживанні кличного відмінка:
а)Олексію, Ганно, Оленко, Наталю;
б)людино, парубче, морозе, вітре;
в)радосте, мама, матінка, батько.
3.Морфологічними ознаками іменника є:
а)рід, час;
б)відміна, число, час;
в)рід, число, відмінок.
4.Яке твердження правильне" Буря в склянці води"(пояснити значення фразеологізму):
а)багато галасу даремно;
б)кип'яток, окріп;
в)каламутна вода.
5.Вкажіть ряд із числівниками:
а)трьохсотий, двадцятитисячний, десятий;
б)двадцятирічний, шістнадцятиповерховий;
в)трійка, десятка, п'ятірка.
6.Знайдіть помилку у вживанні іменника:
а)шістдесят п'ять ножиць;
б)двісті п'ятдесят шість міліметр;
в)двадцять тисяч п'ятсот сімдесят центнерів.
7.Визначте" зайвий" ряд:
а)сорок, вісімсот, п'ятдесят три;
б)вісімсот чотири, сто вісім, дев'ятий;
в)вчотирьох, п'ятеро, трійка.
7.Знайдіть мовленнєву помилку в перекладі:
а)далёкая Сибирь- далека Сибір;
б)головная боль- головний біль;
в)горячая печь- гаряча піч.
8.Визначте ряд слів, де допущено помилку:
а)схитрити, змести, станцювати;
б)сфотографувати, зробити, злетіти;
в)спитати, зрадіти, зкинути.
9.Морфологія - це розділ науки про мову, що вивчає:
а)слова як частини мови;
б)члени речення;
в)слова, їх значення, походження, вживання.
10. Виконати морфологічний розбір слів: милосердя, добрий, тисяча.
Скласти словничок термінів з літератури (конспект у зошиті або елетронний варіант):
Автобіографія (від гр. сам, життя, пишу) — опис автором свого особистого життя; художній життєпис. Від мемуарів або щоденника відрізняється наявністю елемента вимислу та узагальнення. Якщо у художньому творі автор використовував події свого особистого життя як вихідний матеріал, опрацьований ним, такий твір називається автобіографічним.
Акровірш— вірш, написаний так, що початкові букви рядків, прочитані згори вниз, утворюють слово або словосполучення, найчастіше — це ім'я автора чи адресата; віршована загадка.
Алегорія (від гр. інакомовлення) — інакомовне відображення абстрактного поняття, передане за-допомогою конкретного образу. Алегорія складається з двох елементів:
1) смислового — це яке-небудь поняття або явище (мудрість, хитрість, доброта, дитинство, природа тощо), яке прагне зобразити автор, не називаючи його;
2) образно-предметного — це конкретний предмет, істота, зображена в художньому творі. Зв'язок алегорії із зазначеними поняттями більш прямий і менш значний, ніж у символа. Алегорія висловлює строго визначений предмет або поняття. В цілому алегорія та символ дуже близькі.
Анафора (від гр. виношення нагору) — єдинопочаток; повторення слова або групи слів на початку декількох фраз чи строф.
Балада (від фр. танцювати) — ліро-епічний твір з драматично напруженим сюжетом. Баладі властиві невелика кількість персонажів, підкреслена узагальненість, відсутність деталізації, стислість у викладі матеріалу, «магічна» музичність. Балади пов'язані з народними легендами, поєднують в собі перекази й пісні.
Байка — невеликий, здебільшого віршований повчально-гумористичний чи сатиричний твір з алегоричним змістом, в якому людське життя відтворюється або в образах тварин, рослин і речей, або зведене до простих і умовних стосунків. Фабула байки коротка, динамічна і драматична. З 50-х років все більшої популярності набувають прозові байки. Як і віршовані, вони бувають сюжетні, байки-мініатюри й байки-приповідки.
Верлібр або вільний вірш — один з видів віршів, ритмічна єдність якого ґрунтується на відносній синтаксичній завершеності рядків (речення, синтагми) і на їх інтонаційній подібності. Вільний вірш не допускає переносів. В порівнянні з попередніми системами віршування верлібр не поділяється на стопи, рядки його мають різну довжину, різну кількість наголосів, довільно розташованих. Верлібр не використовує рим, тому не поділяється і на строфи.
Вірш — це невеликий за розміром твір, побудований за законами віршованої мови.
Віршова мова—ритмічно організована мова з метою посилення її виразності й емоційності. Віршована мова в художній літературі, як і мова художньої прози, характеризується спільною ознакою — образністю. Але на відміну від прози віршована мова є розмірена, ритмічно організована, поділена часто на строфи. Вона більш емоційна і експресивна.,
Віршована мова характеризується своєрідністю інтонації й особливим темпом, пов'язаним з більшою кількістю пауз, ніж це буває у прозі.
Герой літературного твору – дійова особа в художньому творі, змальовані широко і всебічно, в складних взаєминах з життям та іншими особами і наділена яскраво окресленим характером.
Розрізняють у творі героїв: головних, другорядних та епізодичних.
Гімн – (урочиста пісня) один з видів ліричної поезії: хвалебна пісня (поетичний і музичний твір) на честь якогось героя чи події.
Гіпербола (перебільшення) — різке перебільшення якихось рис людини, предметів або явищ, їх кількості, розмірів, сили тощо, щоб надати зображуваному виняткової виразності, загостреності з метою виявлення емоційності, захоплення або презирства.
Гумор (від англ. настрій, схильність) —м'яка форма комічного; сміх, який не ставить за мету викриття явища; добродушне підсміювання.
Діалектизми (від гр. говір, наріччя) — елементи народної мови, місцеві діалекти.
Діалог (бесіда, розмова між двома особами)—розмова, в якій беруть участь дві особи, іноді — кілька осіб.
Деталь художня - така виразна подробиця або штрих, яка особливо збуджує думку, часто викликає в уяві цілу картину, робить зображення дуже відчутним і яскравим. Художня деталь може відображати подробиці обставин, зовнішності, пейзажу, портрета і взагалі бути домінантою цілого твору.
Епічний образ – об’єктивно змальований образ в розповідному художньому творі (романі, повісті, оповіданні, новелі, нарисі). В епічному творі автор має змогу розкрити образи людей з особливою повнотою і всебічністю. Він може більш чи менш докладно розповісти про життєвий шлях персонажів.
Загадка—вигадливий поетичний опис предмета чи явища, яке потрібно відгадати; жанр усної народної творчості
Інверсія (від лат. перестановка) — порушення загальноприйнятої граматичної послідовності мови; перестановка частин фрази, яка надає їй особливої виразності.
Інтер'єр—обстановка дому чи садиби.
Історизм — здатність художньої літератури передавати обличчя історичної епохи в конкретних людських долях і подіях.
Казка літературна (авторська) — тісно пов'язана з народною, але на відміну від неї, має автора (письменника або поета). У деяких К. використані перероблені фольклорні сюжети і образи, але це не змінює суті справи — К. л. виражає, в першу чергу, погляд на світ, притаманний конкретному письменнику, а не всьому народові, хоча зовнішньо К. народна і авторська К. дуже схожі.
Казка фольклорна (народна) — цікаве усне оповідання про неймовірну, але повчальну історію. Головною відмінною рисою К. є наявність дива, фантастики, вимислу, розважливої спрямованості.
Колискові пісні – народні пісні, що співають тоді, коли заколисують дітей, присипляють їх. У цих піснях виявляється любов матері до дитини, думи про майбутнє. Їм властива проста мелодія і розмірений ритм, що відповідав гойданню колиски.
Композиція (від лат. укладання, поєднання) — співвідношення частин твору, яке відбиває складність зображуваних у ньому явищ життя; послідовна вибудова, розміщення та взаємозв'язок частин, образів, епізодів художнього твору; побудова твору, обумовлена його змістом і жанровою формою. Притаманна будь-якому творові.
Кульмінація (вершина) — момент найвищого напруження дії, вершина конфлікту; кульмінація виявляє основну проблему твору та характери героїв граничне ясно; після неї дія послаблюється.
Легенда (від лат. Іедепо" — те, що слід прочитати) — один із жанрів неказкової народної прози, народне передання про видатну подію чи вчинок якої-небудь людини, в основі якого—диво, фантастичний образ або уявлення, яке сприймається оповідачем як достовірне. Водночас сюжет легенди базується на реальних або допустимих фактах; легендарний герой може мати свій прообраз у реальному житті, в історичній дійсності.
Ліричний герой — образ поета (його ліричне «я»), чиї переживання, думки та почуття відображено в ліричному творі. Уявлення про Л. г. складають на основі знайомства з його внутрішнім світом, який розкривається не через вчинки, а через переживання, душевні стани. Умовне поняття; на його основі створюється цілісне уявлення про творчість поета, його переживання, які відображаються у творі, але не в його особі. Л. г. не тотожний авторові.
Лірична проза —- твір будь-якого прозового жанру, емоційно насичений, пронизаний авторським почуттям.
Літопис — послідовний опис історичних подій їх свідком чи учасником; найдавніший вид оповідної давньоруської літератури.
Метафора (від гр. перенесення) — переносне значення слова, заснована на уподібненні одного предмета чи явища іншому за схожістю або за контрастністю; приховане порівняння, побудоване на схожості або контрастності явищ, у якому слова «як», «нібито», «неначе» відсутні, але маються на увазі. Різновидами метафор є уособлення — уподібнення живій істоті та уречевлення — уподібнення предмету.
Мотив (від фр. —мелодія, наспів) — музичний термін. Найменший елемент сюжету. Термін частіше використовується відносно творів усної народної творчості. У літературознавстві мотивом називають тему ліричного твору.
Новела (від італ новина)—близька до оповідання жанрова форма, яка відзначається чіткістю зображуваних подій, несподіваністю їх розвитку та розв'язки. Тип малої форми оповіді, який виник в епоху Відродження; характеризується динамічною інтригою та увагою до особистості героя, його індивідуальної свідомості та вчинків. Н.—один із жанрів епічного роду літератури.
Образ художній—особлива форма відображення дійсності мистецтвом; зображення людського життя, окремих його боків, в індивідуалізованій формі (одне з основних понять літератури). Об'єднує у собі загальне і часткове, узагальнення та індивідуалізацію. Реальне життя відбивається в художньому творі, в художніх образах.
Образ автора (оповідача)—умовний носій авторської мови в прозовому творі, від особи якої ведеться оповідь.
Оповідання — прозовий твір малого обсягу з динамічним розвитком сюжету. Звичайно в оповіданні зображається один епізод або подія з життя героя, тому діючих осіб в оповіданні небагато, а описувані дії протікають на невеликому, обмеженому проміжку часу.
Пісня – невеликий (3-5 куплетів) ліричний вірш, що виконується співом.
Переказ — усне народне оповідання про визначні історичні події та їх героїв. Перекази за своїм змістом близькі до народних легенд і сказань, але відзначаються більшою фактичною достовірністю і відсутністю казково-фантастичних елементів.
Пейзаж (від фр. країна, місцевість) — опис, картина природи, частина реальної обстановки, у якій розгортається дія. Пейзаж може підкреслювати або передавати душевний стан персонажів: при цьому внутрішній стан людини уподібнюється або протиставляється життю природи.
Повість — прозовий жанр описово-оповідного типу, в якому життя подається у вигляді ряду епізодів з життя героя, середня епічна форма, яка показує етап життя героя. За обсягом П. більша, ніж оповідання, і ширше зображує людське життя, охоплюючи низку його епізодів, які складають період життя головного персонажа. У ній більше подій і діючих осіб; почасти вирізняється хронологічний розвиток сюжету та відповідна побудова композиції. Частіше за все, це історія життя людини, розказана або від особи автора, або від особи самого героя. Значення терміна протягом кількох століть змінювалося.
Поема (від гр. творити) — великий віршований твір із сюжетно-оповідною організацією, повість або роман у віршах, багаточастинний твір, у якому зливаються воєдино епічне та ліричне начала. Поему можна віднести до ліро-епічного жанру літератури, оскільки оповідь про історичні події і події життя героїв розкривається в ній через сприйняття і оцінку оповідача.
Підтекст — не висловлене прямо в тексті, але ніби витікаючи з окремих реплік, деталей ставлення автора до діючих осіб, їх взаємин, сюжетних ситуацій; неявний смисл, який може не співпадати з прямим смислом тексту.
Порівняння — форма поетичної мови, основана на порівнянні двох предметів або явищ з метою пояснити один з них за допомогою іншого («очі, як небо, голубі», «слово — золото» тощо).
Портрет (від фр. зображати) — зображення зовнішності героя (обличчя, фігури, одягу, манери поведінки) як засіб його характеристики; різновид опису. Портрет — один із засобів характеристики образу.
Пригодницький твір – або авантюрний . прозовий твір, сюжет якого наповнений великою кількістю пригод та незвичайних подій. Ці романи відзначаються нанизуванням безкінечної кількості окремих цікавих епізодів, у яких героєві раз у раз загрожує небезпека.
Приказка — влучний образний вислів, який не містить у собі узагальнюючого смислу.
Прислів'я — короткий, закінчений, образний народний вислів узагальнюючого характеру.
Псевдонім (від гр. вимисел —видумане ім'я, використовуване письменником для приховання справжнього з якихось причин
Рима (від гр. співмірність) — повтор звуків, які пов'язують закінчення двох або більше рядків (наприклад, «грози — морози», «гірлянди — троянди» тощо), співзвучність у кінці рядків, композиційно-звуковий повтор у кінці двох або кількох рядків.
За розміщенням у рядках розрізняють рими: парні (суміжні), які пов'язують суміжні рядки; перехресні— які римують перший і третій, другий і четвертий рядок тощо; охоплюючі — які римують у чотиривірші перший та четвертий, другий і третій рядки.
Ритм (від гр. отруйність, співмірність) — повторюваність у віршованій мові однорідних звукових, інтонаційних, синтаксичних особливостей (може бути мелодичним і немелодичним); періодичне повторення якихось елементів віршованої мови через певні проміжки; впорядкованість його звукового ряду.
Рефрен (від. фр. приспів) — повторення якогось рядка або низки рядків у кінці строфи.
Романтизм — 1) Світорозуміння, яке усвідомлює недосконалість оточуючого світу. 2) Літературний напрям, який відбиває світогляд романтиків. В художній творчості романтизм виявляється у показі ідеального героя, його духовного світу та його ідеалів, заради яких він вступає у боротьбу.
Основною рисою романтизму є трагічне двосвіття: герой усвідомлює недосконалість світу і людей, страждає від спілкування з ними і водночас бажає жити в цьому світі, з цими недосконалими людьми, мріє бути ними зрозумілим і прийнятим. Основна властивість—домінанта суб'єктивного над об'єктивним, прагнення не відтворити, а перетворити дійсність, потяг до висунення на перший план виняткового (в характерах і обставинах).
Романтичний герой — герой романтичного твору, який страждає від відчуження, від неможливості змінити своє становище та оточуючий світ. Він ідеальний: красивий зовнішньо і внутрішньо, здійснює вчинки у відповідності до своїх ідеалів, жертвує собою в ім'я цих ідеалів та людей, суспільства, якому він не потрібен.
Сатира (від лат. суміш)—вид комічного, який найбільш нещадно висміює людську недосконалість, С. виражає різко негативне відношення автора до зображуваного, має умовою висміювання виведеного характеру або явища.
Символ — предмет або слово, яке умовно виражає суть певного явища (скажімо, хліб-сіль — символ гостинності). Предмет, тварина, знак стають символами, коли їх наділяють додатковим, винятково важливим значенням (наприклад, хрест став символом християнства, а свастика — знак швидкоплинного часу — символом фашизму). Значення символу домислюється, тому його сприйняття залежить від читачів. Символ багатозначний. Порівняно з алегорією символ більш багатозначний, широкий, дає велику свободу тлумачень. В цілому ж алегорія та символ дуже близькі.
Співомовка—короткий гумористичний вірш, часто побудований на якомусь народному анекдоті, приказці або казковому мотиві.
Строфа (від гр. поворот) — повторюване у даному вірші поєднання кількох віршових рядків, зв’язаних між собою певною системою рим та інтонацією. Особливістю строфи є відносна змістова закінченість.
Сюжет (від фр. предмет, зміст) — система подій у художньому творі, подана в певному зв'язку, яка розкриває характери діючих осіб та ставлення письменника до зображуваних життєвих явищ; послідовність подій, яка складає зміст художнього твору.
Тема (від гр. те, що покладено в основу) — предмет зображення, люди, відносини, коло подій, яке осмислюється у творі; те, про що оповідає автор.
Усна народна творчість (фольклор) (від англ. народна мудрість, народне знання) — сукупність різних видів і форм словесної творчості, яка побутує в усній формі та створюється колективом авторів, мистецтво проголошуваного слова. Особливості Ф.: колективний характер створення, розповсюдження, усна форма існування, наявність множинності варіантів одного тексту, традиційний набір використовуваних художніх засобів, орієнтація на загальнонародний ідеал, своєрідний характер виконання, передавання творів з покоління в покоління.
Завдання на 21.03.17р.
1. Визначити віршовий розмір поезій:
1) Спить мій малесенький, спить мій синок.
Спить він, наслухавшись дивних казок.
(Олександр Олесь.)
2) Народився Бог на санях
в лемківськім містечку Дуклі.
Прийшли лемки у крисанях
і принесли місяць круглий.
(Б.-І. Антонич.)
3) Очерет мені був за колиску;
В болотах я родився і зріс.
Я люблю свою хату поліську.
Я люблю свій зажурений ліс.
(Д. Фальківський.)
4) Ой там в саду зеленая трава по коліна.
Ой за добрим чоловіком жінка як калина.
(Народна коломийка.)
5) Віє вітер, віє буйний, віє за горою
Мороз ходить, мороз бродить під руку з весною.
(Б.-І. Антонич.)
6) У синьому небі я висіяв ліс,
у синьому небі, любов моя люба,
я висіяв ліс із дубів та беріз,
у синьому небі з берези і дуба.
(М. Вінграновський.)
Завдання на 14.03.17 р.
Іменник
ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ
І. У якому рядку подано іменники тільки жіночого роду?
І.І.
1. Соло, рагу, шасі, депо, таксі.
2. Канікули, Суми, Чернівці, стіл, друг.
3. Степ, кір, Сибір, біль, шимпанзе.
4. Місіс, путь, мадам, леді, Беатріче.
5. Суниця, сорока, поні, білуга, гусінь.
І.ІІ.
1. Україна, Київ, Англія, донька, нора.
2. Держава, вітрюга, Настуся, Дніпро, Біла Церква.
3. Доповідь, староста, життя, батьківщина, сім'я.
4. Дівчисько, глазур, капризуля, дідуля, горличка.
5. Наталка, матуся, Сахара, дівчина, Об.
І.ІІІ.
1. Микола, левада, риба, нечупара, лоша.
2. Жінка, олія, каша, калина, хата.
3. Собака, дівча, вежа, сусіда, дорога.
4. Ім'я, дитя, лілея, стеля, земля.
5. Кров, старість, в'яз, сіль, заполоч.
II. Укажіть, у якому рядку всі іменники мають чо¬ловічий рід.
ІІ.І.
1. Суддя, надія, воля, Ілля, гілля.
2. Лоша, теля, зілля, дівча, пуща.
3. Дріб, край, кінь, біль, Сибір.
4. Честь, піч, ніч, шлях, доповідь.
5. Книга, душа, дорога, староста, голова.
ІІ.ІІ.
1. Лист, край, рояль, шампунь, піч.
2. Честь, вість, даль, доповідь, річ.
3. Пень, Микола, дядько, дріб, запит.
4. Дорога, вогнище, капітан, любов, рахівник.
5. Ліс, міст, вікно, груша, діжа.
П.ІІІ.
1. Шампунь, тюль, нежить, радість, таріль.
2. Батько, вікно, Петро, весло, ледащо.
3. Біль, кір, плащ, насип, накип.
4. Дім, ніж, цвіль, гай, сад.
5. Дах, дощ, борщ, нехворощ, гараж.
III. Визначте, у якому рядку всі іменники мають се¬редній рід.
ІІІ.І.
1. Життя, вереда, поле, дівча, стаття.
2. Рілля, президія, сирота, читання, видавництво.
3. Коріння, змагання, відкриття, сім'я, збіжжя.
4. Листя, плече, прізвище, дитя, теля.
5. Багаття, обличчя, віче, вогонь, листя.
ІІІ.ІІ.
1. Ягня, плем'я, стаття, обличчя, щастя.
2. Теля, полум'я, стеля, гілля, квасоля.
3. Дитятко, каченятко, узбіччя, піддашшя, Поволжя.
4. Хлопченя, порося, безмежжя, лінія, земля.
5. Урвище, ручище, межа, око, морозище.
ІІІ.ІІІ.
1. Амплуа, лібрето, скло, пальто, метро.
2. Лоша, котенятко, діжа, поросятко, полум'я.
3. Манту, таксі, шасі, бюро, ножиці.
4. Черезсмужжя, кашне, перо, піднебесся, земля.
5. Узлісся, Полісся, Поволжя, суддя, узвишшя.
– У якому рядку невідмінювані іменники іншомов¬ного походження тільки
чоловічого роду?
1. Шимпанзе, фламінго, поні, зебу, маестро.
2. Місіс, леді, Бетті, фрау, кенгуру.
3. Бюро, журі, метро, какаду, Сахара.
4. Кашне, кіно, меню, Онтаріо (озеро), Сочі (місто).
5. Борнео (острів), Конго (річка), аташе, колібрі, цеце (муха).
– У якому радку іменники мають неоднаковий рід?
1. Біль, цвіль, туш, кріль, кужіль.
2. Промінь, степ, Дніпро, абажур, цегляр.
3. Узбережжя, обличчя, зілля, життя, знання.
4. Озеро, сонце, полотно, село, зерно.
5. Цікавість, радість, розповідь, нехворощ, вість.
– У якому рядку всі іменники не розрізняються за родами?
1. Ліси, річки, батьки, озера, затоки.
2. Мрії, думки, шаблі, дороги, палиці.
3. Літаки, пустелі, сади, погляди, запитання.
4. Школи, дерева, студенти, педагоги, малюки.
5. Ворота, гроші, вершки, окуляри, канікули.
ВАРІАНТИ ЗАВДАНЬ ДЛЯ ПРАКТИЧНОЇ РОБОТИ
Варіант 1
1. Скільки іменників у поданому тексті?
Вклонились греки звичаям тутешнім.
Спитали греки, що це за ріка.
І сивий жрець вклонився низько теж їм,
хоча дивився дуже звисока (Ліна Костенко).
2. Які з поданих у тексті іменників є абстрактними?
Біда цей шлях напровесні. Калюжі.
Хрумтить льодок. Пронизливі вітри.
А то як вдарить ожеледь, ще гірше.
У нас в степах я так ловив дрохву.
Вона ж, дрохва, як гуска. Щоб злетіти,
їй ще й розбігтись треба, бо важка.
А голий лід — ніяк не розбіжиться.
Ковзь-ковзь... Руками брали дичину (Ліна Костенко).
3. Які з поданих у тексті іменників є конкретними?
Були поети й музиканти там,
цвіли гірлянди преціозних дам.
Усіх країн зацьковані вигнанці
могли зустрітись в танці і в альтанці.
Була це просто золота пора
для музики, для пензля і пера (Ліна Костенко).
4. Які з поданих у тексті іменників є збірними?
Латаття ніжилось в озерах, хитали ряску карасі.
Черкнула блискавка по зелах, аж полягали вони всі.
Над світом білим, світом білим хтось всі спіралі перегрів.
А хмари бігли, хмари бігли і спотикалися об грім (Ліна Костенко).
5. Скільки іменників І відміни у поданому тексті?
Над шляхом, при долині, біля старого граба,
де біла-біла хатка стоїть на самоті,
живе там дід та баба, і курочка в них ряба,
вона, мабуть, несе їм яєчка золоті (Ліна Костенко).
6. Скільки іменників II відміни у поданому тексті?
Дорога і дорога лежить за гарбузами.
І хтось до когось їде тим шляхом золотим.
Остання в світі казка сидить під образами.
Навшпиньки виглядають жоржини через тин... (Ліна Костенко).
7. Скільки іменників III відміни у поданому тексті?
О музи, музи, музи кам'яні!
Де грім душі, народжений з любові?
Ви мовчите. Ви плачете в мені.
Душа тисячоліть шукає себе в слові (Ліна Костенко).
8. Скільки іменників IV відміни у поданому тексті?
Чиєсь дитя приходить, беруть його на руки.
А потім довго-довго на призьбі ще сидять.
Я знаю, дід та баба — це коли є онуки,
а в них сусідські діти шовковицю їдять (Ліна Костенко).
9. Укажіть іменники, які належать до І відміни.
1. Обслуга. 2. Ворота. 3. Гість. 4. Квітка. 5. Сани. 6. Комерція. 7. Душа. 8. Любов.
9. Нечепура. 10. Сту¬денти. 11. Села. 12. Земля. 13. Відлига. 14. Загадка.
10. Укажіть іменники, які належать до II відміни.
1. Дівчина. 2. Квас. 3. Радість. 4. Повість. 5. Світло. 6. Дніпро. 1. Вовченятко. 8. Тінь.
9. Пісня. 10. Текст. 11. Рік. 12. Тижневик. 13. Економіст. 14. Менеджер. 15. Музика.
11. Укажіть іменники, які належать до III відміни.
1. Бій. 2. Час. 3. Автор. 4. Суть. 5. Підприємець. 6. Ненависть. 7. Голос. 8. Журнал.
9. Міць. 10. Мати. 11. Тінь. 12. Гілля. 13. Професура. 14. Печаль. 15. Криш¬таль.
12. Укажіть іменники, які належать до IV відміни.
1. Ведмежатко. 2. Коліща. 3. Ім'я. 4. Обрій. 5. Ата¬ше. 6. Завідувач. 7. Вовченя.
8. Ведмежа. 9. Вовченят¬ко. 10. Вовчище. 11. Вороння. 12. Левенятко. 13. Дитя.
14. Дитинча. 15. Дитинятко.
13. Укажіть іменники, які не належать до жодної відміни.
1. Коцюбинський. 2. Наречений. 3. Повінь. 4. Вічність. 5. Таксі. 6. Путь. 7. Сибір.
8. Молода. 9. Староста. 10. Розкіш. 11. Біленко (жіноче прізвище). 12. Івасі. 13. Люд.
14. Карпати. 15. Посивілий.
14. Які з поданих іменників належать до твердої групи?
1. Мрія. 2. Лихо. 3. Депо. 4. Серце. 5. Шампунь. 6. Ра¬дість. 7. Дівча. 8. Людство.
9. Столиця. 10. Троянди. 11. Обличчя. 12. Екзамен. 13. Фарба. 14. Молоко. 15. Чай.
15. Які з поданих іменників належать до м'якої групи?
1. Арія. 2. Сіль. 3. Збіжжя. 4. Прикрість. 5. Путь. 6. Речення. 7. Пенсне. 8. Сани.
9. Родич. 10. Вісь. 11. Прик¬рість. 12. Прикрощі. 13. Поле. 14. Легінь. 15. Край.
16. Які з поданих іменників належать до мішаної групи?
1. Вірш. 2. Дріжджі. 3. Жовч. 4. Подвір'я. 5. Розкіш. 6. Родич. 7. Дівча. 8. Смерч.
9. Таборище. 10. Горох. 11. Мо¬лодиця. 12. Муж. 13. Сочевиця. 14. Штрих. 15. Гордощі.
17. Які з поданих іменників чоловічого роду?
1. Інженер. 2. Сирота. 3. Схід. 4. Південь. 5. Старши¬на. 6. Дніпро. 7. Рукави. 8. Черкаси.
9. Шахи. 10. Вельмо¬жа. 11. Легенда. 12. Біль. 13. Лікар. 14. Базар. 15. Шок.
18. Які з поданих іменників жіночого роду?
1. Синь. 2. Гілля. 3. Троянда. 4. Людство. 5. Лава. 6. Амплуа. 7. Чернівці. 8. Горошина.
9. Сумніви. 10. Вірність. 11. Весло. 12. Повінь. 13. Ранок. 14. Козир. 15. Бра.
19. Які з поданих іменників середнього роду?
1. Тюль. 2. Мати. 3. Відкриття. 4. Пальто. 5. Че¬ревичок. 6. Хода. 7. Вісь. 8. Серденько.
9. Чудовисько. 10. Розкіш. 11. Крадіжка. 12. Пір'я. 13. Пір'їна. 14. Де¬по. 15. Віконце.
20. Які з поданих іменників спільного роду?
Зайда. 2. Завідувач. 3. Завкафедри. 4. Староста. 5. Старшина. 6. Аташе. 7. Вовчище.
8. Вовченятко. 9. Сибір. 10. Архітектор.
21. Укажіть іменники, які вживаються лише у формі однини.
1. Зошит. 2. Меблі. 3. Мужність. 4. Олівець. 5. Заздрощі. 6. Окуляри. 7. Молодь.
8. Юність. 9. Гордощі. 10. Карпати. 11. Дітвора. 12. Зустріч. 13. Розвиток. 14. Туга.
15. Тиша.
22. Укажіть, які іменники вживаються лише у формі множини.
1. Героїзм. 2. Гостинність. 3. Вершки. 4. Альпи. 5. Ва¬га. 6. Запах. 7. Доба. 8. Допомога.
9. Цвіт. 10. Консерви. 11. Пестощі. 12. Груди. 13. Чорнило. 14. Вила. 15. Сходи.
23. Укажіть іменники, які вживаються у формі од¬нини та множини.
1. Вітчизна. 2. Подвиг. 3. Край. 4. Сад. 5. Рід. 6. Друж¬ба. 7. Брат. 8. Світ. 9. Любов.
10. Порада. 11. Ножиці. 12. Сани. 13. Вартість. 14. Похорон. 15. Штани.
24. Які з поданих іменникових словоформ ненорма¬тивні?
1. Любовей. 2. Житей. 3. Ручима. 4. Піль. 5. Полів. 6. Тунелей. 7. Воротами.
8. Ніжностею. 9. Статтей. 10. Статів. 11. Щоків. 12. Щок. 13. Прикрощей. 14. Дверів.
15. Світів.
25. Визначте синтаксичну функцію іменника.
На що мій труд пішов потрійний?
І що я створював щодня?
Кому на світі був потрібний
той постамент того Коня? (Ліна Костенко).
26. Зробіть морфологічний аналіз іменника.
Але й козак! Просмолений, як човен.
Жагучо любий до безтями рук.
Як він умер, весь світ сльозами повен
в дощах стояв по самий Базавлук (Ліна Костенко).
Завдання на 28.02. 17
Завдання 1. На прикладі одного із відомих Вам творів розкрийте поняття КОМПОЗИЦІЯ та СЮЖЕТ.
Завдання 2. Розкрийте значення усної народної творчості для становлення української літератури XIX століття.
Завдання 3. "Метаморфози" Овідія відомі всьому світу. Наведіть приклади метаморфоз в українській народній поезії. Про що вони свідчать?
Завдання 4. Зробіть повний синтаксичний розбір речення.
Визначте, якими частинами мови є всі слова в ньому. Зробіть морфологічний розбір підкреслених слів. Намалюйте КУЗДРУ, БОКРА ТА БОКРЯТКО.
Голока куздра штеко бовдикнула бокра і курдячить бокрятко.
Завдання 5. Розкрийте дужки, вставте замість крапок потрібні закінчення.
Завдання треба виконати до вказаного термін...
Без блок… національно-демократичних сил результат… не досягнути.
Він не розумів значення даного термін…
Під ним (К) (к)азбек, як грань алмаз…, красою сяяв.
Прийняття (А)(а)кт... про незалежність ознаменувало нову сторінку в історії України.
Завдання 6. Поясніть вживання розділових знаків у реченнях:
Він, очевидно розхвилювавшись, забув привітатися.
Він, очевидно, розхвилювавшись, забув привітатися.
Я, звичайно, прийду о дев’ятій.
Я звичайно приходжу о дев’ятій.
І линув дощ як із відра.
Ці очі лагідні, як дві зорі небесні.
Завдання 7. Розкрийте дужки, поставте розділові знаки, з’ясуйте, якими частинами мови є слова з дужками.
Оба(біч) старої груші сховавшись за густе листя сором’язливо визирали (ні)ким (не)полохані голівки (чорто)полоху. (За)те мальви прикрашаючи стежину незайманою красою (ні)скільки (не)соромилися людського ока.
Миколка (не)знав (ні) (з)відки він родом, (ні)скільки йому літ, (ні) (про) що думали його (не)розважні батьки пускаючи в світ свою дитину. Він (ні) скільки (не) турбувався про своє майбутнє й (ні) що (не) смутило його (світло) русяву голівку.
Завдання на 07.03.17.
1. З кожного рядка виберіть й запишіть правильний варіант та доберіть до нього по 3-4 аналогічні приклади:
Піанісимо - піаніссімо
Сирія - Сірія
Стакато - стакатто
Пом’яловський - Пом’яловський
2. Чим, на Вашу думку, відрізняється вживання слів: брама і вежа; дружний і дружній; знадний і звабливий; відпочивальники і ті, що відпочивають?
3. Діберіть до російських фразеологічних зворотів відповідні українські:
Держать нос по ветру –
Держать под замком –
До конца дней своих –
До поры до времени –
Еловая голова –
Ждать у моря погоды –
Желторотый птенец –
Живая вода –
Живой ум –
Жить барином –
4. Поставте, де треба, при відокремлених та уточнюючих членах речення розділові знаки.
Побудувати структурну схему першого речення.
Стежка повела їх угору між піщані кучугури порослі лозами й молоденькими років чотири тому посадженими соснами. Там за одрогами сизого бору спалахують блискавиці. То був їх син молодий студент Павло. Ліс або як серби кажуть „шума" це не просто сосни та дуби. Ніякі птахи навіть орли на ці висоти не злітають.
5. Діберіть приклади речень, у яких підмет виражається:
а) іменником у називному відмінку однини або множини;
б) займенником у називному відмінку однини або множини;
в) іншою частиною мови в значенні іменника;
г) неозначеною формою дієслова;
д) поєднанням кількісного слова з іменником;
е) цілим реченням.
Завдання з 20.02.17 р.
Законспектувати та вивчити. Виконати тести.
Класифікація звуків української мови
За звучанням, тобто за кількістю голосу й шуму, звуки української мови поділяються па голосні та приголосні.
Голосні звуки утворюються за допомогою голосу. За способом творення їх поділяють на звуки
високого підняття ([і], [у]),
високо-середнього підняття ([и]),
середнього підняття ([е], [о]),
низького підняття [а];
переднього ряду ([і], [и], [е]),
заднього ряду ([у], [о], [а]);
лабіалізовані (губні або огублені) голосні (ті, у творенні яких беруть активну участь губи) — [у], [о],
нелабіалізовані (негубні або неогублені) ([а], [е], [и], [і]).
Голосні звуки бувають наголошені та ненаголошені. Наголошені голосні вимовляються і чуються у вимові чітко та ясно.
Звуки, що мають у своєму складі й голос, і шум, називаються приголосними. За кількістю звучності (голосу) приголосні поділяються на сонорні та шумні.
Сонорні наближаються за тоном звучання до голосних. Їх небагато: [р], [л], [м], [н], [j], [в], [л‘], [р‘], [н‘].
Інші приголосні належать до шумних.
У свою чергу шумні звуки за кількістю шуму й голосу поділяються на дзвінкі та глухі.
Дзвінкі звуки мають у своєму складі шум і голос.
Глухі звуки складаються тільки з шуму.
Дзвінкі й глухі приголосні в українській мові є парними (крім глухого [ф], який не має пари серед дзвінких приголосних). Дзвінких приголосних 11, глухих — 12.
Дзвінкі: [б], [г], [ґ], [д], [ж], [дж], [з], [дз], [д’], [з’], [дз’].
Глухі: [п], [х], [к], [т], [ш], [ч], [с], [ц], [т’], [с’], [ц’], [ф].
За місцем творення приголосні звуки поділяються на: губні, носові, язикові та гортанні.
Губні звуки творяться при активній участі губ або нижньої губи і верхніх зубів: [б], [п], [в], [м], [ф].
Носовими називаються звуки, при творенні яких видихуване повітря виходить через ніс: [м], [н].
Гортанний звук один: [г].
Решта звуків є язиковими. Їх ще називають ротовими.
За місцем творення вони також поділяються на три групи залежно від того, яка частинка язика бере участь у їх творенні: задньоязикові, середньоязикові та передньоязикові.
До задньоязикових належать звуки [ґ], [к], [х]. В українській мові вони є завжди твердими. Тому після літер, що їх позначають, ніколи не пишеться м’який знак. Перед звуком [і] задньоязикові можуть пом’якшуватися: кігті, хід, хімія.
До середньоязикових належить звук [j] та м’які звуки [д’], [т’], [л’], [н’]. Всі середньоязикові звуки м’які.
Всі інші звуки є передньоязиковими: [д], [т], [н], [з], [с], [дз], [ц], [л], [р], [ж], [ш], [дж], [ч], [з’], [с’], [дз’], [ц’], [р’]. У мовленні передньоязикові звуки можуть бути або твердими [д], або м’якими [с’], або пом’якшеними [ч’] .
За способом творення приголосні звуки поділяються на:
Зімкнені (проривні) звуки творяться в момент прориву струменем повітря зімкнених мовних органів. Їх ще називають проривними, вибуховими, миттєвими, бо творення таких звуків є швидким, його не можна протягнути. Вони не бувають подовженими. Це звуки [б], [п], [д], [т], [ґ], [к], [д’], [т’].
Щілинні (фрикативні) звуки творяться при проходженні струменя видихуваного повітря в щілині мовних органів. Такі звуки можна подовжити, протягнути: [з], [с], [ж], [ш], [ч], [х], [ф], [л], [j], [в], [г], [з’], [с’].
Зімкнено-прохідні звуки поєднують при своєму творенні моменти зімкнення і прориву: [м], [н], [л], [р], [н‘], [л‘], [р‘].
Африкати (зімкнено-щілинні або злиті): [д] + [з] = [дз], [д] + [ж] = [дж], [т] + [с] = [ц], [т] + [ш] = [ч], [дз’], [ц’].
Дрижачими (або вібрантами) у нашій мові є лише звуки [р], [р‘].
За акустичним вираженням (на слухове сприймання) серед щілинних виділяються
свистячі ([з], [с], [ц], [дз]),
шиплячі ([ж], [ш], [ч], [дж]) звуки. Шиплячі в українській мові вимовляються твердо: жаба, жити, шило, шолом, час, чоботи, джура, щоб, чомусь.
Приголосні української мови розрізняються також за твердістю і м’якістю. Твердих приголосних є 22, м’яких — 10.
Тверді: [д], [т], [з], [с], [дз], [дж], [ц], [н], [л], [р], [б], [п], [ґ], [к], [ф], [ж], [ш], [г], [х], [ч], [в], [м].
М’які: [д’], [т’], [з’], [с’], [дз’], [ц’], [н’], [л’], [р’], [й].
М’які приголосні поділяються на групи:
м’які (палатальні) — [д’], [т’], [н’], [л’], [й],
пом‘якшені (палаталізовані) — [з’], [с’], [ц’], [дз’], [р’];
окремо позначаються напівпом’якшені (напівпалаталізовані) — [б’], [п’], [в’], [ф’], [м’], [ґ’], [к’], [х’], [г’], [ж’], [ш’], [дж’], [ч’], які стоять перед [і] або перед я, ю, є (без роздільної вимови): [б’ігтие], [п’уре], [ф’уреир] та ін.
Оскільки в українській мові немає спеціальних літер на позначення м’яких приголосних, то орфографічно вони розпізнаються за м’яким знаком, буквами я, ю, є, і, які стоять після них: сила — сіль, лінь — лину, тюлька — тур, ллється — летиш, рясно — ранок.
УВАГА! Інколи при вимові якийсь із приголосних звуків у слові видається нечітким, сумнівним. Для правильного написання слова слід дібрати до нього таке спільнокореневе, у якому б після сумнівного приголосного йшов голосний: Вели[ґ]день — Великодня, баро[д’]ба — боротися, ні[х]ті — ніготь, про[з’]ба — просити.
Третім виданням Українського правопису повернуто в українську абетку літеру ґ (ґе). Вона передає на письмі задньоязиковий зімкнений (проривний) приголосний звук [ґ], що трапляється у власне українських і давнозапозичених словах на зразок: аґрус, ґава, ґазда, ґанок, ґандж, ґатунок, ґвалт, ґвалтувати, ґедзь, ґелґотати, ґерґотати, ґиґнути, ґирлиґа, ґлей, ґніт (у лампі), ґоґель-моґель, ґрасувати, ґрати (іменник), ґранчастий, ґранчак, ґречний, ґринджоли, ґрунт, ґудзик, джиґун, дзиґа, дзиґлик, у прізвищах Ґалаґан, Ґудзь.
Звуки [г] і [ґ] легко розрізняються на слух: [г] — гортанний щілинний, глухіший, а звук [ґ] — задньоязиковий проривний, дзвінкіший. Різницю в роботі мовних органів при вимові цих звуків можна відчути на дотик, прикладаючи пальці до гортані.
Тестові завдання для самоконтролю
1. Оберіть правильний варіант відповіді.
Фонетика — це розділ мовознавства, що вивчає:
а) будову слова;
б) способи творення слів;
в) звукову систему мови, способи її функціонування;
г) лексичний склад мови.
2. Звуки мови поділяються на голосні та приголосні:
а) так;
б) ні.
3. Оберіть рядок, у якому всі звуки дзвінкі:
а) [б], [у], [т], [з], [ж], [г];
б) [б], [д'], [з], [дз], [в], [р];
в) [в], [л], [н'], [ц], [г], И;
г) [п], [ш], [т'], [к], [х], [с].
4. У якому рядку всі ненаголошені голосні можна перевірити наголосом:
а) березень, бриніти, тривога, вітер, великий, криве;
б) темніти, земля, кривенька, держу, клекотіти, несу;
в) ожеледь, берег, дерево, дрижати, тривалий, дизель;
г) вимоги, широкий, зелень, шелест, динамо, семеро?
5. Оберіть рядок, у якому фонетична транскрипція виконана правильно:
а) [п'дйіхати], [оус'ел'а], [снан:'а];
б) [шчас'т'а], [жи'ті'а], [джм'іл'];
в) [ден'], [йуніс'т'], [дзвеин'ітие];
г) [йіжак], [підводиец:'а], [йаблуонёвией].
6. Впишіть на місці крапок пропущені голосні літери. Оберіть рядок, у якому в словах іншомовного походження пишеться и:
а) ф...алка, Ш..ллер, мат...матика, Флор...да, л...ман;
б) г...мн, P...M, с.стема, ц...фра, д...якон, фа...тон;
в) ід...ал, Пар...ж, фа...тон, Атлант...да, Н...цца;
г) Антаркт...да, д...ректор, Алж...р, Ч...каго, д...зель, дж..нси?
7. Оберіть рядок, у якому в усіх словах правильно вжито апостроф:
а) п'янкий, пів'яблука, міжгір'я, м'ята, з'юрмитися, дит'ясла;
б) моркв'яний, різнотрав'я, верф'ю, п'ятилітній, сім'я, кав'ярня;
в) пів'Європи, зв'язувати, пір'я, м'ята, Св'ятослав, бур'я;
г) тьм'яний, пом'янути, пів'ясена, черв'як, пуп'янок, львів'янин.
8. У якому рядку в усіх словах правильно вжито буквосполучення йо?
а) мільйон, Муравйов, йод, Снегирйов, прийом, його;
б) йому, Линьйов, курйоз, бульйон, вйокати, дйоготь;
в) район, бульйон, серйозний, привілейований, Соловйов, Воробйов;
г) Пушкарйов, синьйого, крайовий, Йосип, підйомний, павільйон.
9. Оберіть правильний варіант відповіді.
М'який знак пишеться після м'яких:
а) д, т, з, с, дз, ц, л, н у кінці слова та складу;
б) б, п, в, м, ф, у кінці слова та складу;
в) після р у кінці слова або складу;
г) після н перед ж, ч, ш, щ.
10. У якому рядку всі слова написано правильно:
а) Харків, тоньший, радість, різкий, скриньці, голці;
б) інший, ляльчин, кавказький, вишень, Горький, донецький;
в) мазь, доньчин, баский, тьмяний, матінці, меньший;
г) їдальня, різьбяр, станьте, ніжність, ненчин, плаский?
11. Знайдіть рядок, у словах якого допущено помилки:
а) плежневий, аванпостний, зап'ястний, кістлявий, проїзний, баластний, піаністці;
б) щасливий, компостний, пестливий, брязкнути, масний, оптимістці;
в) чесний, контрастний, студентський, хворостняк, шістнадцять, блиснути;
г) ремісник, частці, хвастливий, турист ський, шістнадцять, сонце.
12.Оберіть правильний варіант відповіді. Одна літера н пишеться:
а) у збільшувально-підсилювальному суфіксі;
б) у прикметниках зі значенням можливості або неможливості дії;
в) у прикметниках старослов'янського походження;
г) у дієприкметниках.
13. У якому рядку всі слова написано правильно
а) туманний, знаряддя, вивершений, молодістю, віссю, спросоння;
б) кінний, священний, старанно, гіллястий, ллється;
в) розява, несказанний, колосся, Ілля, вихований, миттю;
г) здійсненість, здоровенний, бованіти, безвинний, роззброїти, воз'єднання?
14. Знайдіть речення, у якому є орфографічна помилка.
а) Любов до природи, дбайливе ставлення до неї тісно пов'язане з поняттям «батьківщина».
б) У нашому маленькому мальовничому місті протикає річка Борозенка.
в) За народним повір'ям після завершення будівництва хати обов'язково роблять вінок і ставлять на хаті.
г) У свідомості людини їжа завжди постає як першочергова потреба її життя.
15. У якому рядку всі слова написано правильно:
а) Леся українка, Панас Мирний, Жан-Жак, Президент України, Народний артист України, народи півночі.
б) Панамський Перешийок, Голова Верховної ради України, Богдан, Венера, Стрийський парк, Північний полюс.
в) Чумацький Шлях, Львівська площа, Франкфурт-на-Майні, Західна Україна, Генеральний прокурор України, Тарас Шевченко.
г) Кабінет Міністрів України, Верховний суд України, республіка Білорусь, Азія, проспект Дружби народів, Будда?
Комментариев нет:
Отправить комментарий