Завдання з мови на 25.04.17 р.
1. Визначте, в якому рядку всі прийменники пишуться разом:
1) за/для, в/замін, з/понад, на/вколо, не/зважаючи/на;
2) за/мість, поруч/з, по/попід, з/нагоди, не/залежно/від;
3) за/ради, на/половину, о/крім, по/при, в/наслідок;
4) під/час, згідно/з, на/двох, на/дворі, з/боку вулиці;
5) про/ти, в/здовж, що/до, по/перек, по/біля.
2. Виберіть рядок, у якому всі прийменники пишуться окремо:
1) по/ряд, за/для, о/крім, тому/що, з/поміж;
2) із/за, під/час, по/серед, по/при, з/середини;
3) на/вкруг, по/переду, по/руч, по/заду, не/залежно/від;
4) з/метою, через/те/що, край/столу, у/зв'язку/з, згідно/з;
5) з/роду, по/верх, о/пріч, по/за, з/над.
3. Назвіть рядок, у якому всі прийменники пишуться через дефіс:
1) з/під, з/понад, з/посеред, з/початку, за/ради;
2) з/попід, з/низу, по/переду, за/мість, згідно/з;
3) з/за, по/між, в/наслідок, на/решті, на/гору;
4) з/поміж, із/за, з/над, з/посеред, з/поза;
5) з/дна, під/кінець, на/вколо, по/над, з/метою.
4. Вкажіть рядок із неправильно вжитими прийменниковими конструкціями; відредагуйте і запишіть їх правильно:
1) стояти коло вікна, поїхати до столиці, працювати до шостої;
2) зупинити із-за прохання; чекати у входу; піти за продуктами;
3) почути по радіо; пливти за течією; вчитися за підручником;
4) повернутися зі школи; відсутній через хворобу; почати о п'ятій годині.
Сполучник
1. Службова частина мови, що вживається для зв'язку однорідних членів речення і частин складного речення,— це:
1) частка;
2)с получник;
3) прийменник;
4) вигук.
2. Назвіть речення зі сполучником:
1) Він думав про те вечорами, малюючи портрети, етюди (І. Цюпа);
2) Художник хоче, щоб його цінували люди (І. Цюпа);
3) Соняшники горять на подвір'ях, за огорожами (Є. Гуцало);
4) Квітнуть, квітнуть, звеселяють нам душу півонії (О. Гордій).
3. Назвіть речення зі сполучником сурядності:
1) Рука її завмерла, щоб випадково не струсити бджолу на землю (В. Яворівський);
2) Мрії вже щезли, мов птах розвіяв їх крильми (М. Коцюбинський);
3) На гору доступитися нелегко, зате з гори зручніше боронитись (Леся Українка);
4) Оксана думала, що вже давно стемніло (Б. Харчук).
4. Назвіть речення зі сполучником підрядності:
1) Ніч була хоч і зоряна, та темна (Панас Мирний);
2) Вона боялась осені холодної, а я боялась шуму й суєти (Л. Костенко);
3) Хіба не чуєте, що небо голубіє, що сонце ранками всміхається ніжніше... (Олександр Олесь),
4) Солов'їних пісень світанкових невимовну почую красу (В. Кошелев).
Завдання з мови на весняні канікули:
1.Вкажіть ряд із іменниками тільки середнього роду:
а)замазура, радість, вогонь;
б)голубеня, вікно, верховіття;
в)невдаха, плакса, білоручка.
2.Визначте пункт , у якому допущено помилки у вживанні кличного відмінка:
а)Олексію, Ганно, Оленко, Наталю;
б)людино, парубче, морозе, вітре;
в)радосте, мама, матінка, батько.
3.Морфологічними ознаками іменника є:
а)рід, час;
б)відміна, число, час;
в)рід, число, відмінок.
4.Яке твердження правильне" Буря в склянці води"(пояснити значення фразеологізму):
а)багато галасу даремно;
б)кип'яток, окріп;
в)каламутна вода.
5.Вкажіть ряд із числівниками:
а)трьохсотий, двадцятитисячний, десятий;
б)двадцятирічний, шістнадцятиповерховий;
в)трійка, десятка, п'ятірка.
6.Знайдіть помилку у вживанні іменника:
а)шістдесят п'ять ножиць;
б)двісті п'ятдесят шість міліметр;
в)двадцять тисяч п'ятсот сімдесят центнерів.
7.Визначте" зайвий" ряд:
а)сорок, вісімсот, п'ятдесят три;
б)вісімсот чотири, сто вісім, дев'ятий;
в)вчотирьох, п'ятеро, трійка.
7.Знайдіть мовленнєву помилку в перекладі:
а)далёкая Сибирь- далека Сибір;
б)головная боль- головний біль;
в)горячая печь- гаряча піч.
8.Визначте ряд слів, де допущено помилку:
а)схитрити, змести, станцювати;
б)сфотографувати, зробити, злетіти;
в)спитати, зрадіти, зкинути.
9.Морфологія - це розділ науки про мову, що вивчає:
а)слова як частини мови;
б)члени речення;
в)слова, їх значення, походження, вживання.
10. Виконати морфологічний розбір слів: милосердя, добрий, тисяча.
Завдання з літератури на канікули:
1. Визначити невідомі або маловідомі терміни , записати визначення у робочі зошити:
Автобіографія (від гр. сам, життя, пишу) — опис автором свого особистого життя; художній життєпис. Від мемуарів або щоденника відрізняється наявністю елемента вимислу та узагальнення. Якщо у художньому творі автор використовував події свого особистого життя як вихідний матеріал, опрацьований ним, такий твір називається автобіографічним.
Акровірш— вірш, написаний так, що початкові букви рядків, прочитані згори вниз, утворюють слово або словосполучення, найчастіше — це ім'я автора чи адресата; віршована загадка.
Алегорія (від гр. інакомовлення) — інакомовне відображення абстрактного поняття, передане за-допомогою конкретного образу. Алегорія складається з двох елементів:
1) смислового — це яке-небудь поняття або явище (мудрість, хитрість, доброта, дитинство, природа тощо), яке прагне зобразити автор, не називаючи його;
2) образно-предметного — це конкретний предмет, істота, зображена в художньому творі. Зв'язок алегорії із зазначеними поняттями більш прямий і менш значний, ніж у символа. Алегорія висловлює строго визначений предмет або поняття. В цілому алегорія та символ дуже близькі.
Анафора (від гр. виношення нагору) — єдинопочаток; повторення слова або групи слів на початку декількох фраз чи строф.
Балада (від фр. танцювати) — ліро-епічний твір з драматично напруженим сюжетом. Баладі властиві невелика кількість персонажів, підкреслена узагальненість, відсутність деталізації, стислість у викладі матеріалу, «магічна» музичність. Балади пов'язані з народними легендами, поєднують в собі перекази й пісні.
Байка — невеликий, здебільшого віршований повчально-гумористичний чи сатиричний твір з алегоричним змістом, в якому людське життя відтворюється або в образах тварин, рослин і речей, або зведене до простих і умовних стосунків. Фабула байки коротка, динамічна і драматична. З 50-х років все більшої популярності набувають прозові байки. Як і віршовані, вони бувають сюжетні, байки-мініатюри й байки-приповідки.
Верлібр або вільний вірш — один з видів віршів, ритмічна єдність якого ґрунтується на відносній синтаксичній завершеності рядків (речення, синтагми) і на їх інтонаційній подібності. Вільний вірш не допускає переносів. В порівнянні з попередніми системами віршування верлібр не поділяється на стопи, рядки його мають різну довжину, різну кількість наголосів, довільно розташованих. Верлібр не використовує рим, тому не поділяється і на строфи.
Вірш — це невеликий за розміром твір, побудований за законами віршованої мови.
Віршова мова—ритмічно організована мова з метою посилення її виразності й емоційності. Віршована мова в художній літературі, як і мова художньої прози, характеризується спільною ознакою — образністю. Але на відміну від прози віршована мова є розмірена, ритмічно організована, поділена часто на строфи. Вона більш емоційна і експресивна.,
Віршована мова характеризується своєрідністю інтонації й особливим темпом, пов'язаним з більшою кількістю пауз, ніж це буває у прозі.
Герой літературного твору – дійова особа в художньому творі, змальовані широко і всебічно, в складних взаєминах з життям та іншими особами і наділена яскраво окресленим характером.
Розрізняють у творі героїв: головних, другорядних та епізодичних.
Гімн – (урочиста пісня) один з видів ліричної поезії: хвалебна пісня (поетичний і музичний твір) на честь якогось героя чи події.
Гіпербола (перебільшення) — різке перебільшення якихось рис людини, предметів або явищ, їх кількості, розмірів, сили тощо, щоб надати зображуваному виняткової виразності, загостреності з метою виявлення емоційності, захоплення або презирства.
Гумор (від англ. настрій, схильність) —м'яка форма комічного; сміх, який не ставить за мету викриття явища; добродушне підсміювання.
Діалектизми (від гр. говір, наріччя) — елементи народної мови, місцеві діалекти.
Діалог (бесіда, розмова між двома особами)—розмова, в якій беруть участь дві особи, іноді — кілька осіб.
Деталь художня - така виразна подробиця або штрих, яка особливо збуджує думку, часто викликає в уяві цілу картину, робить зображення дуже відчутним і яскравим. Художня деталь може відображати подробиці обставин, зовнішності, пейзажу, портрета і взагалі бути домінантою цілого твору.
Епічний образ – об’єктивно змальований образ в розповідному художньому творі (романі, повісті, оповіданні, новелі, нарисі). В епічному творі автор має змогу розкрити образи людей з особливою повнотою і всебічністю. Він може більш чи менш докладно розповісти про життєвий шлях персонажів.
Загадка—вигадливий поетичний опис предмета чи явища, яке потрібно відгадати; жанр усної народної творчості
Інверсія (від лат. перестановка) — порушення загальноприйнятої граматичної послідовності мови; перестановка частин фрази, яка надає їй особливої виразності.
Інтер'єр—обстановка дому чи садиби.
Історизм — здатність художньої літератури передавати обличчя історичної епохи в конкретних людських долях і подіях.
Казка літературна (авторська) — тісно пов'язана з народною, але на відміну від неї, має автора (письменника або поета). У деяких К. використані перероблені фольклорні сюжети і образи, але це не змінює суті справи — К. л. виражає, в першу чергу, погляд на світ, притаманний конкретному письменнику, а не всьому народові, хоча зовнішньо К. народна і авторська К. дуже схожі.
Казка фольклорна (народна) — цікаве усне оповідання про неймовірну, але повчальну історію. Головною відмінною рисою К. є наявність дива, фантастики, вимислу, розважливої спрямованості.
Колискові пісні – народні пісні, що співають тоді, коли заколисують дітей, присипляють їх. У цих піснях виявляється любов матері до дитини, думи про майбутнє. Їм властива проста мелодія і розмірений ритм, що відповідав гойданню колиски.
Композиція (від лат. укладання, поєднання) — співвідношення частин твору, яке відбиває складність зображуваних у ньому явищ життя; послідовна вибудова, розміщення та взаємозв'язок частин, образів, епізодів художнього твору; побудова твору, обумовлена його змістом і жанровою формою. Притаманна будь-якому творові.
Кульмінація (вершина) — момент найвищого напруження дії, вершина конфлікту; кульмінація виявляє основну проблему твору та характери героїв граничне ясно; після неї дія послаблюється.
Легенда (від лат. Іедепо" — те, що слід прочитати) — один із жанрів неказкової народної прози, народне передання про видатну подію чи вчинок якої-небудь людини, в основі якого—диво, фантастичний образ або уявлення, яке сприймається оповідачем як достовірне. Водночас сюжет легенди базується на реальних або допустимих фактах; легендарний герой може мати свій прообраз у реальному житті, в історичній дійсності.
Ліричний герой — образ поета (його ліричне «я»), чиї переживання, думки та почуття відображено в ліричному творі. Уявлення про Л. г. складають на основі знайомства з його внутрішнім світом, який розкривається не через вчинки, а через переживання, душевні стани. Умовне поняття; на його основі створюється цілісне уявлення про творчість поета, його переживання, які відображаються у творі, але не в його особі. Л. г. не тотожний авторові.
Лірична проза —- твір будь-якого прозового жанру, емоційно насичений, пронизаний авторським почуттям.
Літопис — послідовний опис історичних подій їх свідком чи учасником; найдавніший вид оповідної давньоруської літератури.
Метафора (від гр. перенесення) — переносне значення слова, заснована на уподібненні одного предмета чи явища іншому за схожістю або за контрастністю; приховане порівняння, побудоване на схожості або контрастності явищ, у якому слова «як», «нібито», «неначе» відсутні, але маються на увазі. Різновидами метафор є уособлення — уподібнення живій істоті та уречевлення — уподібнення предмету.
Мотив (від фр. —мелодія, наспів) — музичний термін. Найменший елемент сюжету. Термін частіше використовується відносно творів усної народної творчості. У літературознавстві мотивом називають тему ліричного твору.
Новела (від італ новина)—близька до оповідання жанрова форма, яка відзначається чіткістю зображуваних подій, несподіваністю їх розвитку та розв'язки. Тип малої форми оповіді, який виник в епоху Відродження; характеризується динамічною інтригою та увагою до особистості героя, його індивідуальної свідомості та вчинків. Н.—один із жанрів епічного роду літератури.
Образ художній—особлива форма відображення дійсності мистецтвом; зображення людського життя, окремих його боків, в індивідуалізованій формі (одне з основних понять літератури). Об'єднує у собі загальне і часткове, узагальнення та індивідуалізацію. Реальне життя відбивається в художньому творі, в художніх образах.
Образ автора (оповідача)—умовний носій авторської мови в прозовому творі, від особи якої ведеться оповідь.
Оповідання — прозовий твір малого обсягу з динамічним розвитком сюжету. Звичайно в оповіданні зображається один епізод або подія з життя героя, тому діючих осіб в оповіданні небагато, а описувані дії протікають на невеликому, обмеженому проміжку часу.
Пісня – невеликий (3-5 куплетів) ліричний вірш, що виконується співом.
Переказ — усне народне оповідання про визначні історичні події та їх героїв. Перекази за своїм змістом близькі до народних легенд і сказань, але відзначаються більшою фактичною достовірністю і відсутністю казково-фантастичних елементів.
Пейзаж (від фр. країна, місцевість) — опис, картина природи, частина реальної обстановки, у якій розгортається дія. Пейзаж може підкреслювати або передавати душевний стан персонажів: при цьому внутрішній стан людини уподібнюється або протиставляється життю природи.
Повість — прозовий жанр описово-оповідного типу, в якому життя подається у вигляді ряду епізодів з життя героя, середня епічна форма, яка показує етап життя героя. За обсягом П. більша, ніж оповідання, і ширше зображує людське життя, охоплюючи низку його епізодів, які складають період життя головного персонажа. У ній більше подій і діючих осіб; почасти вирізняється хронологічний розвиток сюжету та відповідна побудова композиції. Частіше за все, це історія життя людини, розказана або від особи автора, або від особи самого героя. Значення терміна протягом кількох століть змінювалося.
Поема (від гр. творити) — великий віршований твір із сюжетно-оповідною організацією, повість або роман у віршах, багаточастинний твір, у якому зливаються воєдино епічне та ліричне начала. Поему можна віднести до ліро-епічного жанру літератури, оскільки оповідь про історичні події і події життя героїв розкривається в ній через сприйняття і оцінку оповідача.
Підтекст — не висловлене прямо в тексті, але ніби витікаючи з окремих реплік, деталей ставлення автора до діючих осіб, їх взаємин, сюжетних ситуацій; неявний смисл, який може не співпадати з прямим смислом тексту.
Порівняння — форма поетичної мови, основана на порівнянні двох предметів або явищ з метою пояснити один з них за допомогою іншого («очі, як небо, голубі», «слово — золото» тощо).
Портрет (від фр. зображати) — зображення зовнішності героя (обличчя, фігури, одягу, манери поведінки) як засіб його характеристики; різновид опису. Портрет — один із засобів характеристики образу.
Пригодницький твір – або авантюрний . прозовий твір, сюжет якого наповнений великою кількістю пригод та незвичайних подій. Ці романи відзначаються нанизуванням безкінечної кількості окремих цікавих епізодів, у яких героєві раз у раз загрожує небезпека.
Приказка — влучний образний вислів, який не містить у собі узагальнюючого смислу.
Прислів'я — короткий, закінчений, образний народний вислів узагальнюючого характеру.
Псевдонім (від гр. вимисел —видумане ім'я, використовуване письменником для приховання справжнього з якихось причин
Рима (від гр. співмірність) — повтор звуків, які пов'язують закінчення двох або більше рядків (наприклад, «грози — морози», «гірлянди — троянди» тощо), співзвучність у кінці рядків, композиційно-звуковий повтор у кінці двох або кількох рядків.
За розміщенням у рядках розрізняють рими: парні (суміжні), які пов'язують суміжні рядки; перехресні— які римують перший і третій, другий і четвертий рядок тощо; охоплюючі — які римують у чотиривірші перший та четвертий, другий і третій рядки.
Ритм (від гр. отруйність, співмірність) — повторюваність у віршованій мові однорідних звукових, інтонаційних, синтаксичних особливостей (може бути мелодичним і немелодичним); періодичне повторення якихось елементів віршованої мови через певні проміжки; впорядкованість його звукового ряду.
Рефрен (від. фр. приспів) — повторення якогось рядка або низки рядків у кінці строфи.
Романтизм — 1) Світорозуміння, яке усвідомлює недосконалість оточуючого світу. 2) Літературний напрям, який відбиває світогляд романтиків. В художній творчості романтизм виявляється у показі ідеального героя, його духовного світу та його ідеалів, заради яких він вступає у боротьбу.
Основною рисою романтизму є трагічне двосвіття: герой усвідомлює недосконалість світу і людей, страждає від спілкування з ними і водночас бажає жити в цьому світі, з цими недосконалими людьми, мріє бути ними зрозумілим і прийнятим. Основна властивість—домінанта суб'єктивного над об'єктивним, прагнення не відтворити, а перетворити дійсність, потяг до висунення на перший план виняткового (в характерах і обставинах).
Романтичний герой — герой романтичного твору, який страждає від відчуження, від неможливості змінити своє становище та оточуючий світ. Він ідеальний: красивий зовнішньо і внутрішньо, здійснює вчинки у відповідності до своїх ідеалів, жертвує собою в ім'я цих ідеалів та людей, суспільства, якому він не потрібен.
Сатира (від лат. суміш)—вид комічного, який найбільш нещадно висміює людську недосконалість, С. виражає різко негативне відношення автора до зображуваного, має умовою висміювання виведеного характеру або явища.
Символ — предмет або слово, яке умовно виражає суть певного явища (скажімо, хліб-сіль — символ гостинності). Предмет, тварина, знак стають символами, коли їх наділяють додатковим, винятково важливим значенням (наприклад, хрест став символом християнства, а свастика — знак швидкоплинного часу — символом фашизму). Значення символу домислюється, тому його сприйняття залежить від читачів. Символ багатозначний. Порівняно з алегорією символ більш багатозначний, широкий, дає велику свободу тлумачень. В цілому ж алегорія та символ дуже близькі.
Співомовка—короткий гумористичний вірш, часто побудований на якомусь народному анекдоті, приказці або казковому мотиві.
Строфа (від гр. поворот) — повторюване у даному вірші поєднання кількох віршових рядків, зв’язаних між собою певною системою рим та інтонацією. Особливістю строфи є відносна змістова закінченість.
Сюжет (від фр. предмет, зміст) — система подій у художньому творі, подана в певному зв'язку, яка розкриває характери діючих осіб та ставлення письменника до зображуваних життєвих явищ; послідовність подій, яка складає зміст художнього твору.
Тема (від гр. те, що покладено в основу) — предмет зображення, люди, відносини, коло подій, яке осмислюється у творі; те, про що оповідає автор.
Усна народна творчість (фольклор) (від англ. народна мудрість, народне знання) — сукупність різних видів і форм словесної творчості, яка побутує в усній формі та створюється колективом авторів, мистецтво проголошуваного слова. Особливості Ф.: колективний характер створення, розповсюдження, усна форма існування, наявність множинності варіантів одного тексту, традиційний набір використовуваних художніх засобів, орієнтація на загальнонародний ідеал, своєрідний характер виконання, передавання творів з покоління в покоління.
Завдання з мови на 14.03.17 р.
Перекласти текст і записати у робочі зошити переклад українською.
Словарь и справочник
Человек не может хранить в памяти всё: события прошлого и настоящего, даты, факты, цифры, названия, имена. И когда нужен ответ на вопрос или какая-то справка, на помощь приходят словари и справочники.
Эти книги скупые и щедрые одновременно: в них нет ничего лишнего и есть много нужного. Одни подскажут вам названия рек, городов, морей, гор. Другие расскажут о болезнях и их лечении. Третьи — о растениях или машинах. Есть словари, которые расскажут, что означает незнакомое слово, откуда оно пришло.
В словарях слова собраны по алфавиту, в справочниках — по отдельным темам. Замечательный русский ученый и писатель В. И. Даль собрал 200 тысяч русских слов и пояснил смысл каждого из них. Такой словарь, который разъясняет, растолковывает значение слов, называется толковым. Словарь Даля читается, как интересная книга. Это одноязычный словарь, а есть двуязычные и многоязычные, когда в одной книге поставлены рядом слова из разных языков. Они необходимы тем, кто изучает иностранные языки или читает книги на иностранных языках.
Самые «мудрые» словари — энциклопедические. В них собраны слова, связанные с различными важными явлениями нашей жизни, природы, истории, техники, науки. И о каждом кратко сказано, что это такое. «Умнее» этих словарей только многотомные энциклопедии, в которых можно подробно узнать почти обо всем.
В словарях и справочниках — знания, накопленные многими поколениями. Эти книги учат нас, экономят наше время и силы, помогают избегать ошибок в той или иной работе.
Довідка:
Какая-то справка — якась довідка;
прийти на помощь — прийти на допомогу, стати в пригоді;
на иностранных языках — іноземними мовами;
ответ на вопрос или справка — відповідь на запитання або довідка;
расскажут о болезнях — розкажуть про хвороби;
по отдельным темам — з окремих тем;
накопленные многими поколениями — накопичені багатьма поколіннями.
Завдання з літератури на 21.03.17
Теорію опрацювати усно, тести виконати письмово:
Андрій Самійлович Малишко (14.11.1912 — 17.02.1970)
У південно-західній частині селища Обухів, що на Київщині, у невеличкій садибі з діда-прадіда мешкають Малишки. Вони ніколи не були кріпаками, а належали до козацького стану. В околиці їх знають як вправних чоботарів. Чоботарським ремеслом прославився дід Микита і три його сини — Микита, Самійло та Гнат. Вони шили чоботи собі, на замовлення і на продаж.
Сім’я Самійла Малишка, в якій народився майбутній поет, була великою: батько з матір’ю, бабуся і одинадцятеро дітей. Клаптик землі, який дістався у спадок Самійлові Микитовичу, та незначні доходи сільського шевця не завжди могли прогодувати сім’ю. Тому інколи доводилось йому йти на заробітки в каховські степи, у далеку Таврію. А був Самійло Малишко кремезний, суворий, мовчазний, з пишними козацькими вусами, чим нагадував Андрієві козака Мамая.
Із особливою ніжністю згадував письменник свою матір, Івгу Остапівну, по-вуличному Базилиху: «Як живу, бачу я свою матір Івгу-Базилиху — сині, задумливі і повні живого народного розуму очі. Вечорами, сидячи біля куделі, вона співала тихенько і протяжно, і ці пісні врізались мені в пам’ять на все життя» Мати поета була родом з бідної селянської сім’ї, де шматок хліба заробляли і дорослі, й діти. У ніяких школах вона не вчилась, зате природа наділила її гострим розумом, чудовою пам’яттю і добротою. Любила Івга Остапівна і гарно вдягнутися: мала декілька вишитих сорочок, намисто і навіть срібний хрестик, який цінувала як найбільший скарб. Пізніше часто бувала в письменницькому товаристві, серед друзів сина, але своїм розумом не поступалася ні перед ким. Мати для Михайлика була ідеалом людини. Вона була й джерелом його творчого натхнення.
Із спогадів друзів дитинства, родичів постає хлопчик невисокого росту, міцної будови, з темно-русим волоссям, з правильним овалом обличчя, високим чолом і «монгольськими очима». Читати навчився рано від старших братів Василя і Петра (Андрій був третім сином у сім’ї). Коли виповнилося йому вісім років, разом з іншими однолітками пішов у перший клас. З домашнього полотна мама зшила синові торбинку, в якій носив книжки. А в другому класі на цій торбинці друкованими літерами написав своє ім’я і прізвище. По імені й прізвищу звали його лише вчителі, а для всіх інших він був Дуся, Дусик Базелик. На уроках любив пустувати, але коли вчитель щось раптом запитував, то відповідав правильно. Траплялося й таке, що інколи не знав відповіді на запитання. Для хлопця це був великий сором. Він страшенно переживав, навіть відмовлявся від обіду і тримався відлюдкувато аж до наступного дня. У кінці навчального року діти здавали свої книжки. Андрійкові підручники, як згадує сестра Галя, завжди були чистенькі й охайні, і кожен учень хотів їх потім одержати.
Дитинство поета нічим не відрізнялося від життя інших сільських хлопчиків. Зимою до школи, а влітку — торбинка з цибулинкою, окраєць хліба, попереду корова з телям — і на пасовище.
Любов до книги передав Андрієві дядько Микита, якого прозивали «чорнокнижником» і який довгенько засиджувався над Шевченковим «Кобзарем». Тільки-но Малишко навчився писати, як відразу почав піддавати «обробці» мамині пісні. Дуже йому не хотілося, щоб у них був сумний кінець. «Чорний ворон опівночі виклював козацькі очі»,— закінчила співати ненька. Хлопчик переробив пісню на свій лад: «Чорний ворон опівночі не клює козацькі очі». Навіть батько здивувався: «Ти послухай, стара, що він ото вигадує. Ну й чудна, їй-богу, дитина!» Так починалося Малишкове віршування.
Кажуть літературознавці, що його поезія пісенна. А чи не в дитинстві її витоки? Від старенького брата Василя ще зовсім малим Андрій навчився грати на гармонії. Василь брав його з собою навіть на весільні гуляння. А коли підріс, то підміняв у весільних музик бубнаря, іноді довіряли йому на якусь годину замінити й основного гармоніста. Отут-то і вбирала Малишкова пам’ять народний пісенний розмай. А коли Андрій з Василем починали співати, то не можна було не заслухатись…
Андрій Малишко видав понад сорок книг, створив понад сто пісень, до яких іноді й сам писав музику. Любив поливати сад, від порога й до воріт насіяв чорнобривців, любив життя… Він і зараз живе в своїх задушевних поезіях і піснях, які стали справжніми мистецькими шедеврами.
Найкращою з-поміж Малишкових пісень, а може, й найпопулярнішою, в повному розумінні слова народною піснею, якій судилося довгі роки життя, є «Пісня про рушник». Пісня перекладена тридцятьма п’ятьма мовами світу. Вірш «Пісня про рушник» вміщений у збірці «Серце моєї матері» (1959).
Написана пісня у 1959 року до кінофільму «Літа молоді». Композитор П. Майборода написав музику до вірша поета.
Створена ця пісня на міцній народній основі. З народної творчості взято й сам рушник вишиваний.
Тема: оспівування любові до матері, її щирих почуттів до своєї дитини.
Тема матері — одна з наскрізних у поезії А. Малишка. Усе найдорожче, найрідніше, найсвятіше у нього пов’язане з образом матері. Бо з раннього дитинства узяв він у серце образ рідної матінки, Івги Базилихи, яка навчила його добру, красі, любові до людей. Її образ зливається в поезії Андрія Малишка з іншим найдорожчим образом — рідної Батьківщини. Завжди, коли поет пише про те, що найближче його серцю, він згадує матір.
«Вкраїно моя», «мати», «Сиділа мати, ніби груша дика», «Мамо, я хочу поговорити з вами», поема «Сини», ще багато-багато найкращих поетичних творів… Ця данина подяки й любові народного поета священній пам’яті Матері.
Та з-поміж цих скарбів виділяється «Пісня про рушник», сповнена чаруючої ніжності й простоти, задушевності й безмежної любові.
«Пісня про рушник» — це пісня про матір. Образ матері — один із центральних у творчості Малишка. Передусім це образ конкретної людини, що знала безліч пісень, чудово їх виконувала і передала своєму синові «песен дивный дар»,— говорив М. Рильський.
Ідея: уславлення шанобливого ставлення до матері-святині.
Основна думка: материнський рушник для її дитини — щастя, доля, любов.
Жанр: пісня.
Композиція.
Пісня невелика за розміром. І слів про матір, власне, сказано зовсім небагато. Але образ її — виразний, яскравий, зігрітий синівським почуттям.
«Пісня про рушник» сприймається як монолог сина, який знаходить найніжніші слова, щоб подякувати любій матусі за її турботи, вірну любов і ласку.
Твір складається з шести куплетів, з яких три — по 4 рядки, а решта — по 2. Всі вони перемежовуються. Як у пісенному жанрі, спочатку співається куплет пісні (4 рядки), а потім приспів (2 рядки), і так тричі.
Ідейно-художній зміст пісні.
Ліричний герой з великою теплотою згадує рідну матір, її безсонні ночі над колискою сина, її намагання прилучити дитину до всього прекрасного, людяного, її сокровенне бажання бачити свою дитину щасливою, не обійденою долею. Ненька дарує синові рушник, вишиваний як символ життєвої дороги, на якому оживає «і дитинство, й розлука, й материнська любов». Так А. Малишко поглиблює образ рушника, запозичений з народної творчості. Проте головним у поезії є образ найближчої і найсвятішої для кожної людини — образ матері. Її серце сповнене безмежної любові до дитини, і цю рису душі поет передає економними, але надзвичайно місткими деталями: незрадлива ласкава усмішка, бо матір уміє і прощати, і наставляти, і жаліти; засмучені очі, бо рідна ненька відриває від свого серця дитину, посилає її у широкий і бентежний світ, «в дорогу далеку», на якій будуть і радість, і смуток, і печаль.
Світлому, радісному, хоча й пройнятому сумом розлуки звучанню пісні відповідає й сонячний, прекрасний пейзаж. Через картини природи розкриваються почуття материнської та синівської любові. Росяниста доріжка, зелені луги, солов’їні гаї, тихий шелест трав, щебетання дібров — усе це прикмети прекрасного сонячного весняного ранку, бо ще до зорі рушає син у дорогу — створюють відповідний ліричний настрій, викликають у слухача спогади про його дитинство, його шляхи, його долю і, звичайно, про його матір.
Популярність твору, його зв’язок з народною творчістю.
«Пісня про рушник» у народі популярна, оскільки вона бентежить, хвилює кожного. І ще тому, що вона проста, задушевна, що в ній знаходимо картини й образи, знайомі з народних пісень. І рушник вишиваний, і дорога далека, і щастя-доля, і зелені луги — усе це взято із щедрого арсеналу народної творчості, перетоплене в серці поета, збагачене його власними образами (щебетання дібров, солов’їні гаї, незрадлива усмішка) і тому привертає нашу увагу, бентежить, радує, сповнює передчуттям далеких доріг і безмежної вдячності до найдорожчої нам людини — рідної матері.
Художні засоби пісні.
Звертання: «Рідна мати моя».
Епітети: «далека дорога», «засмучені очі», «незрадлива, вірна усмішка», «тихий шелест трав».
Повтори:
«І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя дала».
«І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,
І засмучені очі хороші блакитні твої».
«І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю:
І дитинство, й розлука, і вірна любов».
Метафори: «цвіте… доріжка», «шелест трав», «щебетання дібров», «оживе…. і дитинство, й розлука, і вірна любов».
Порівняння: «…той рушник простелю, наче долю…».
Тести:
1. Свою матір у пісні А. Малишко називає:
а) любою;
б) щирою;
в) рідною.
2. Мати сина у далеку дорогу проводжала:
а) коли він був повнолітнім;
б) на зорі;
в) під час жнив.
3. Куди водила мати свою дитину?
а) У поля край села;
б) до школи;
в) на зелені луги.
4. Для чого мати сину дає рушник? На:
а) згадку про рідний край;
б) щастя, долю;
в) задоволення власних потреб.
5. Яким був материнський рушник?
а) Тканим;
б) пофарбованим;
в) вишитим.
6. Усмішка матері у творі названа:
а) щирою і доброю;
б) незрадливою і ласкавою;
в) приємною і вражаючою.
7. Герой твору простеле материнський рушник, наче:
а) скатертину;
б) килим;
в) долю.
8. Проводжаючи сина в дорогу, мати була:
а) засмученою;
б) веселою;
в) надто стурбованою.
9. Які гаї хоче бачити герой пісні на рушнику матері?
а) Зелені;
б) солов’їні;
в) квітучі.
10. Музику на слова А. Малишка «Пісня про рушник» написав:
а) П. Майборода;
б) А. Пашкевич;
в) Л. Ревуцький.
11. Що в уяві героя оживає на материнському рушникові?
а) Дитинство і розлука;
б) поля край села;
в) шовковисті і густі діброви.
12. «Пісню про рушник» А. Малишко присвятив:
а) своїй мамі;
б) коханій;
в) незаміжнім дівчатам.
Завдання з мови
Перекладіть текст українською мовою, розставте в ньому розділові знаки.
В огромном зале бушевали волны вальса. Маленький видимо раньше времени состарившийся человек стоя под высоким тополем видел как за стеклянной дверью кружатся дамы и барышни, проносятся в мазурке и кадрили стройные гусары. И снова сердце его наполнялось острой болью как и тогда когда блуждая неисходимой заснеженной Сибирью вспоминал он и этот зал и этот вальс и ее легкую и воздушную в облаке белого шелка.
1. Визначте, в якому рядку всі прийменники пишуться разом:
1) за/для, в/замін, з/понад, на/вколо, не/зважаючи/на;
2) за/мість, поруч/з, по/попід, з/нагоди, не/залежно/від;
3) за/ради, на/половину, о/крім, по/при, в/наслідок;
4) під/час, згідно/з, на/двох, на/дворі, з/боку вулиці;
5) про/ти, в/здовж, що/до, по/перек, по/біля.
2. Виберіть рядок, у якому всі прийменники пишуться окремо:
1) по/ряд, за/для, о/крім, тому/що, з/поміж;
2) із/за, під/час, по/серед, по/при, з/середини;
3) на/вкруг, по/переду, по/руч, по/заду, не/залежно/від;
4) з/метою, через/те/що, край/столу, у/зв'язку/з, згідно/з;
5) з/роду, по/верх, о/пріч, по/за, з/над.
3. Назвіть рядок, у якому всі прийменники пишуться через дефіс:
1) з/під, з/понад, з/посеред, з/початку, за/ради;
2) з/попід, з/низу, по/переду, за/мість, згідно/з;
3) з/за, по/між, в/наслідок, на/решті, на/гору;
4) з/поміж, із/за, з/над, з/посеред, з/поза;
5) з/дна, під/кінець, на/вколо, по/над, з/метою.
4. Вкажіть рядок із неправильно вжитими прийменниковими конструкціями; відредагуйте і запишіть їх правильно:
1) стояти коло вікна, поїхати до столиці, працювати до шостої;
2) зупинити із-за прохання; чекати у входу; піти за продуктами;
3) почути по радіо; пливти за течією; вчитися за підручником;
4) повернутися зі школи; відсутній через хворобу; почати о п'ятій годині.
Сполучник
1. Службова частина мови, що вживається для зв'язку однорідних членів речення і частин складного речення,— це:
1) частка;
2)с получник;
3) прийменник;
4) вигук.
2. Назвіть речення зі сполучником:
1) Він думав про те вечорами, малюючи портрети, етюди (І. Цюпа);
2) Художник хоче, щоб його цінували люди (І. Цюпа);
3) Соняшники горять на подвір'ях, за огорожами (Є. Гуцало);
4) Квітнуть, квітнуть, звеселяють нам душу півонії (О. Гордій).
3. Назвіть речення зі сполучником сурядності:
1) Рука її завмерла, щоб випадково не струсити бджолу на землю (В. Яворівський);
2) Мрії вже щезли, мов птах розвіяв їх крильми (М. Коцюбинський);
3) На гору доступитися нелегко, зате з гори зручніше боронитись (Леся Українка);
4) Оксана думала, що вже давно стемніло (Б. Харчук).
4. Назвіть речення зі сполучником підрядності:
1) Ніч була хоч і зоряна, та темна (Панас Мирний);
2) Вона боялась осені холодної, а я боялась шуму й суєти (Л. Костенко);
3) Хіба не чуєте, що небо голубіє, що сонце ранками всміхається ніжніше... (Олександр Олесь),
4) Солов'їних пісень світанкових невимовну почую красу (В. Кошелев).
Завдання з мови на весняні канікули:
1.Вкажіть ряд із іменниками тільки середнього роду:
а)замазура, радість, вогонь;
б)голубеня, вікно, верховіття;
в)невдаха, плакса, білоручка.
2.Визначте пункт , у якому допущено помилки у вживанні кличного відмінка:
а)Олексію, Ганно, Оленко, Наталю;
б)людино, парубче, морозе, вітре;
в)радосте, мама, матінка, батько.
3.Морфологічними ознаками іменника є:
а)рід, час;
б)відміна, число, час;
в)рід, число, відмінок.
4.Яке твердження правильне" Буря в склянці води"(пояснити значення фразеологізму):
а)багато галасу даремно;
б)кип'яток, окріп;
в)каламутна вода.
5.Вкажіть ряд із числівниками:
а)трьохсотий, двадцятитисячний, десятий;
б)двадцятирічний, шістнадцятиповерховий;
в)трійка, десятка, п'ятірка.
6.Знайдіть помилку у вживанні іменника:
а)шістдесят п'ять ножиць;
б)двісті п'ятдесят шість міліметр;
в)двадцять тисяч п'ятсот сімдесят центнерів.
7.Визначте" зайвий" ряд:
а)сорок, вісімсот, п'ятдесят три;
б)вісімсот чотири, сто вісім, дев'ятий;
в)вчотирьох, п'ятеро, трійка.
7.Знайдіть мовленнєву помилку в перекладі:
а)далёкая Сибирь- далека Сибір;
б)головная боль- головний біль;
в)горячая печь- гаряча піч.
8.Визначте ряд слів, де допущено помилку:
а)схитрити, змести, станцювати;
б)сфотографувати, зробити, злетіти;
в)спитати, зрадіти, зкинути.
9.Морфологія - це розділ науки про мову, що вивчає:
а)слова як частини мови;
б)члени речення;
в)слова, їх значення, походження, вживання.
10. Виконати морфологічний розбір слів: милосердя, добрий, тисяча.
Завдання з літератури на канікули:
1. Визначити невідомі або маловідомі терміни , записати визначення у робочі зошити:
Автобіографія (від гр. сам, життя, пишу) — опис автором свого особистого життя; художній життєпис. Від мемуарів або щоденника відрізняється наявністю елемента вимислу та узагальнення. Якщо у художньому творі автор використовував події свого особистого життя як вихідний матеріал, опрацьований ним, такий твір називається автобіографічним.
Акровірш— вірш, написаний так, що початкові букви рядків, прочитані згори вниз, утворюють слово або словосполучення, найчастіше — це ім'я автора чи адресата; віршована загадка.
Алегорія (від гр. інакомовлення) — інакомовне відображення абстрактного поняття, передане за-допомогою конкретного образу. Алегорія складається з двох елементів:
1) смислового — це яке-небудь поняття або явище (мудрість, хитрість, доброта, дитинство, природа тощо), яке прагне зобразити автор, не називаючи його;
2) образно-предметного — це конкретний предмет, істота, зображена в художньому творі. Зв'язок алегорії із зазначеними поняттями більш прямий і менш значний, ніж у символа. Алегорія висловлює строго визначений предмет або поняття. В цілому алегорія та символ дуже близькі.
Анафора (від гр. виношення нагору) — єдинопочаток; повторення слова або групи слів на початку декількох фраз чи строф.
Балада (від фр. танцювати) — ліро-епічний твір з драматично напруженим сюжетом. Баладі властиві невелика кількість персонажів, підкреслена узагальненість, відсутність деталізації, стислість у викладі матеріалу, «магічна» музичність. Балади пов'язані з народними легендами, поєднують в собі перекази й пісні.
Байка — невеликий, здебільшого віршований повчально-гумористичний чи сатиричний твір з алегоричним змістом, в якому людське життя відтворюється або в образах тварин, рослин і речей, або зведене до простих і умовних стосунків. Фабула байки коротка, динамічна і драматична. З 50-х років все більшої популярності набувають прозові байки. Як і віршовані, вони бувають сюжетні, байки-мініатюри й байки-приповідки.
Верлібр або вільний вірш — один з видів віршів, ритмічна єдність якого ґрунтується на відносній синтаксичній завершеності рядків (речення, синтагми) і на їх інтонаційній подібності. Вільний вірш не допускає переносів. В порівнянні з попередніми системами віршування верлібр не поділяється на стопи, рядки його мають різну довжину, різну кількість наголосів, довільно розташованих. Верлібр не використовує рим, тому не поділяється і на строфи.
Вірш — це невеликий за розміром твір, побудований за законами віршованої мови.
Віршова мова—ритмічно організована мова з метою посилення її виразності й емоційності. Віршована мова в художній літературі, як і мова художньої прози, характеризується спільною ознакою — образністю. Але на відміну від прози віршована мова є розмірена, ритмічно організована, поділена часто на строфи. Вона більш емоційна і експресивна.,
Віршована мова характеризується своєрідністю інтонації й особливим темпом, пов'язаним з більшою кількістю пауз, ніж це буває у прозі.
Герой літературного твору – дійова особа в художньому творі, змальовані широко і всебічно, в складних взаєминах з життям та іншими особами і наділена яскраво окресленим характером.
Розрізняють у творі героїв: головних, другорядних та епізодичних.
Гімн – (урочиста пісня) один з видів ліричної поезії: хвалебна пісня (поетичний і музичний твір) на честь якогось героя чи події.
Гіпербола (перебільшення) — різке перебільшення якихось рис людини, предметів або явищ, їх кількості, розмірів, сили тощо, щоб надати зображуваному виняткової виразності, загостреності з метою виявлення емоційності, захоплення або презирства.
Гумор (від англ. настрій, схильність) —м'яка форма комічного; сміх, який не ставить за мету викриття явища; добродушне підсміювання.
Діалектизми (від гр. говір, наріччя) — елементи народної мови, місцеві діалекти.
Діалог (бесіда, розмова між двома особами)—розмова, в якій беруть участь дві особи, іноді — кілька осіб.
Деталь художня - така виразна подробиця або штрих, яка особливо збуджує думку, часто викликає в уяві цілу картину, робить зображення дуже відчутним і яскравим. Художня деталь може відображати подробиці обставин, зовнішності, пейзажу, портрета і взагалі бути домінантою цілого твору.
Епічний образ – об’єктивно змальований образ в розповідному художньому творі (романі, повісті, оповіданні, новелі, нарисі). В епічному творі автор має змогу розкрити образи людей з особливою повнотою і всебічністю. Він може більш чи менш докладно розповісти про життєвий шлях персонажів.
Загадка—вигадливий поетичний опис предмета чи явища, яке потрібно відгадати; жанр усної народної творчості
Інверсія (від лат. перестановка) — порушення загальноприйнятої граматичної послідовності мови; перестановка частин фрази, яка надає їй особливої виразності.
Інтер'єр—обстановка дому чи садиби.
Історизм — здатність художньої літератури передавати обличчя історичної епохи в конкретних людських долях і подіях.
Казка літературна (авторська) — тісно пов'язана з народною, але на відміну від неї, має автора (письменника або поета). У деяких К. використані перероблені фольклорні сюжети і образи, але це не змінює суті справи — К. л. виражає, в першу чергу, погляд на світ, притаманний конкретному письменнику, а не всьому народові, хоча зовнішньо К. народна і авторська К. дуже схожі.
Казка фольклорна (народна) — цікаве усне оповідання про неймовірну, але повчальну історію. Головною відмінною рисою К. є наявність дива, фантастики, вимислу, розважливої спрямованості.
Колискові пісні – народні пісні, що співають тоді, коли заколисують дітей, присипляють їх. У цих піснях виявляється любов матері до дитини, думи про майбутнє. Їм властива проста мелодія і розмірений ритм, що відповідав гойданню колиски.
Композиція (від лат. укладання, поєднання) — співвідношення частин твору, яке відбиває складність зображуваних у ньому явищ життя; послідовна вибудова, розміщення та взаємозв'язок частин, образів, епізодів художнього твору; побудова твору, обумовлена його змістом і жанровою формою. Притаманна будь-якому творові.
Кульмінація (вершина) — момент найвищого напруження дії, вершина конфлікту; кульмінація виявляє основну проблему твору та характери героїв граничне ясно; після неї дія послаблюється.
Легенда (від лат. Іедепо" — те, що слід прочитати) — один із жанрів неказкової народної прози, народне передання про видатну подію чи вчинок якої-небудь людини, в основі якого—диво, фантастичний образ або уявлення, яке сприймається оповідачем як достовірне. Водночас сюжет легенди базується на реальних або допустимих фактах; легендарний герой може мати свій прообраз у реальному житті, в історичній дійсності.
Ліричний герой — образ поета (його ліричне «я»), чиї переживання, думки та почуття відображено в ліричному творі. Уявлення про Л. г. складають на основі знайомства з його внутрішнім світом, який розкривається не через вчинки, а через переживання, душевні стани. Умовне поняття; на його основі створюється цілісне уявлення про творчість поета, його переживання, які відображаються у творі, але не в його особі. Л. г. не тотожний авторові.
Лірична проза —- твір будь-якого прозового жанру, емоційно насичений, пронизаний авторським почуттям.
Літопис — послідовний опис історичних подій їх свідком чи учасником; найдавніший вид оповідної давньоруської літератури.
Метафора (від гр. перенесення) — переносне значення слова, заснована на уподібненні одного предмета чи явища іншому за схожістю або за контрастністю; приховане порівняння, побудоване на схожості або контрастності явищ, у якому слова «як», «нібито», «неначе» відсутні, але маються на увазі. Різновидами метафор є уособлення — уподібнення живій істоті та уречевлення — уподібнення предмету.
Мотив (від фр. —мелодія, наспів) — музичний термін. Найменший елемент сюжету. Термін частіше використовується відносно творів усної народної творчості. У літературознавстві мотивом називають тему ліричного твору.
Новела (від італ новина)—близька до оповідання жанрова форма, яка відзначається чіткістю зображуваних подій, несподіваністю їх розвитку та розв'язки. Тип малої форми оповіді, який виник в епоху Відродження; характеризується динамічною інтригою та увагою до особистості героя, його індивідуальної свідомості та вчинків. Н.—один із жанрів епічного роду літератури.
Образ художній—особлива форма відображення дійсності мистецтвом; зображення людського життя, окремих його боків, в індивідуалізованій формі (одне з основних понять літератури). Об'єднує у собі загальне і часткове, узагальнення та індивідуалізацію. Реальне життя відбивається в художньому творі, в художніх образах.
Образ автора (оповідача)—умовний носій авторської мови в прозовому творі, від особи якої ведеться оповідь.
Оповідання — прозовий твір малого обсягу з динамічним розвитком сюжету. Звичайно в оповіданні зображається один епізод або подія з життя героя, тому діючих осіб в оповіданні небагато, а описувані дії протікають на невеликому, обмеженому проміжку часу.
Пісня – невеликий (3-5 куплетів) ліричний вірш, що виконується співом.
Переказ — усне народне оповідання про визначні історичні події та їх героїв. Перекази за своїм змістом близькі до народних легенд і сказань, але відзначаються більшою фактичною достовірністю і відсутністю казково-фантастичних елементів.
Пейзаж (від фр. країна, місцевість) — опис, картина природи, частина реальної обстановки, у якій розгортається дія. Пейзаж може підкреслювати або передавати душевний стан персонажів: при цьому внутрішній стан людини уподібнюється або протиставляється життю природи.
Повість — прозовий жанр описово-оповідного типу, в якому життя подається у вигляді ряду епізодів з життя героя, середня епічна форма, яка показує етап життя героя. За обсягом П. більша, ніж оповідання, і ширше зображує людське життя, охоплюючи низку його епізодів, які складають період життя головного персонажа. У ній більше подій і діючих осіб; почасти вирізняється хронологічний розвиток сюжету та відповідна побудова композиції. Частіше за все, це історія життя людини, розказана або від особи автора, або від особи самого героя. Значення терміна протягом кількох століть змінювалося.
Поема (від гр. творити) — великий віршований твір із сюжетно-оповідною організацією, повість або роман у віршах, багаточастинний твір, у якому зливаються воєдино епічне та ліричне начала. Поему можна віднести до ліро-епічного жанру літератури, оскільки оповідь про історичні події і події життя героїв розкривається в ній через сприйняття і оцінку оповідача.
Підтекст — не висловлене прямо в тексті, але ніби витікаючи з окремих реплік, деталей ставлення автора до діючих осіб, їх взаємин, сюжетних ситуацій; неявний смисл, який може не співпадати з прямим смислом тексту.
Порівняння — форма поетичної мови, основана на порівнянні двох предметів або явищ з метою пояснити один з них за допомогою іншого («очі, як небо, голубі», «слово — золото» тощо).
Портрет (від фр. зображати) — зображення зовнішності героя (обличчя, фігури, одягу, манери поведінки) як засіб його характеристики; різновид опису. Портрет — один із засобів характеристики образу.
Пригодницький твір – або авантюрний . прозовий твір, сюжет якого наповнений великою кількістю пригод та незвичайних подій. Ці романи відзначаються нанизуванням безкінечної кількості окремих цікавих епізодів, у яких героєві раз у раз загрожує небезпека.
Приказка — влучний образний вислів, який не містить у собі узагальнюючого смислу.
Прислів'я — короткий, закінчений, образний народний вислів узагальнюючого характеру.
Псевдонім (від гр. вимисел —видумане ім'я, використовуване письменником для приховання справжнього з якихось причин
Рима (від гр. співмірність) — повтор звуків, які пов'язують закінчення двох або більше рядків (наприклад, «грози — морози», «гірлянди — троянди» тощо), співзвучність у кінці рядків, композиційно-звуковий повтор у кінці двох або кількох рядків.
За розміщенням у рядках розрізняють рими: парні (суміжні), які пов'язують суміжні рядки; перехресні— які римують перший і третій, другий і четвертий рядок тощо; охоплюючі — які римують у чотиривірші перший та четвертий, другий і третій рядки.
Ритм (від гр. отруйність, співмірність) — повторюваність у віршованій мові однорідних звукових, інтонаційних, синтаксичних особливостей (може бути мелодичним і немелодичним); періодичне повторення якихось елементів віршованої мови через певні проміжки; впорядкованість його звукового ряду.
Рефрен (від. фр. приспів) — повторення якогось рядка або низки рядків у кінці строфи.
Романтизм — 1) Світорозуміння, яке усвідомлює недосконалість оточуючого світу. 2) Літературний напрям, який відбиває світогляд романтиків. В художній творчості романтизм виявляється у показі ідеального героя, його духовного світу та його ідеалів, заради яких він вступає у боротьбу.
Основною рисою романтизму є трагічне двосвіття: герой усвідомлює недосконалість світу і людей, страждає від спілкування з ними і водночас бажає жити в цьому світі, з цими недосконалими людьми, мріє бути ними зрозумілим і прийнятим. Основна властивість—домінанта суб'єктивного над об'єктивним, прагнення не відтворити, а перетворити дійсність, потяг до висунення на перший план виняткового (в характерах і обставинах).
Романтичний герой — герой романтичного твору, який страждає від відчуження, від неможливості змінити своє становище та оточуючий світ. Він ідеальний: красивий зовнішньо і внутрішньо, здійснює вчинки у відповідності до своїх ідеалів, жертвує собою в ім'я цих ідеалів та людей, суспільства, якому він не потрібен.
Сатира (від лат. суміш)—вид комічного, який найбільш нещадно висміює людську недосконалість, С. виражає різко негативне відношення автора до зображуваного, має умовою висміювання виведеного характеру або явища.
Символ — предмет або слово, яке умовно виражає суть певного явища (скажімо, хліб-сіль — символ гостинності). Предмет, тварина, знак стають символами, коли їх наділяють додатковим, винятково важливим значенням (наприклад, хрест став символом християнства, а свастика — знак швидкоплинного часу — символом фашизму). Значення символу домислюється, тому його сприйняття залежить від читачів. Символ багатозначний. Порівняно з алегорією символ більш багатозначний, широкий, дає велику свободу тлумачень. В цілому ж алегорія та символ дуже близькі.
Співомовка—короткий гумористичний вірш, часто побудований на якомусь народному анекдоті, приказці або казковому мотиві.
Строфа (від гр. поворот) — повторюване у даному вірші поєднання кількох віршових рядків, зв’язаних між собою певною системою рим та інтонацією. Особливістю строфи є відносна змістова закінченість.
Сюжет (від фр. предмет, зміст) — система подій у художньому творі, подана в певному зв'язку, яка розкриває характери діючих осіб та ставлення письменника до зображуваних життєвих явищ; послідовність подій, яка складає зміст художнього твору.
Тема (від гр. те, що покладено в основу) — предмет зображення, люди, відносини, коло подій, яке осмислюється у творі; те, про що оповідає автор.
Усна народна творчість (фольклор) (від англ. народна мудрість, народне знання) — сукупність різних видів і форм словесної творчості, яка побутує в усній формі та створюється колективом авторів, мистецтво проголошуваного слова. Особливості Ф.: колективний характер створення, розповсюдження, усна форма існування, наявність множинності варіантів одного тексту, традиційний набір використовуваних художніх засобів, орієнтація на загальнонародний ідеал, своєрідний характер виконання, передавання творів з покоління в покоління.
Завдання з мови на 14.03.17 р.
Перекласти текст і записати у робочі зошити переклад українською.
Словарь и справочник
Человек не может хранить в памяти всё: события прошлого и настоящего, даты, факты, цифры, названия, имена. И когда нужен ответ на вопрос или какая-то справка, на помощь приходят словари и справочники.
Эти книги скупые и щедрые одновременно: в них нет ничего лишнего и есть много нужного. Одни подскажут вам названия рек, городов, морей, гор. Другие расскажут о болезнях и их лечении. Третьи — о растениях или машинах. Есть словари, которые расскажут, что означает незнакомое слово, откуда оно пришло.
В словарях слова собраны по алфавиту, в справочниках — по отдельным темам. Замечательный русский ученый и писатель В. И. Даль собрал 200 тысяч русских слов и пояснил смысл каждого из них. Такой словарь, который разъясняет, растолковывает значение слов, называется толковым. Словарь Даля читается, как интересная книга. Это одноязычный словарь, а есть двуязычные и многоязычные, когда в одной книге поставлены рядом слова из разных языков. Они необходимы тем, кто изучает иностранные языки или читает книги на иностранных языках.
Самые «мудрые» словари — энциклопедические. В них собраны слова, связанные с различными важными явлениями нашей жизни, природы, истории, техники, науки. И о каждом кратко сказано, что это такое. «Умнее» этих словарей только многотомные энциклопедии, в которых можно подробно узнать почти обо всем.
В словарях и справочниках — знания, накопленные многими поколениями. Эти книги учат нас, экономят наше время и силы, помогают избегать ошибок в той или иной работе.
Довідка:
Какая-то справка — якась довідка;
прийти на помощь — прийти на допомогу, стати в пригоді;
на иностранных языках — іноземними мовами;
ответ на вопрос или справка — відповідь на запитання або довідка;
расскажут о болезнях — розкажуть про хвороби;
по отдельным темам — з окремих тем;
накопленные многими поколениями — накопичені багатьма поколіннями.
Завдання з літератури на 21.03.17
Теорію опрацювати усно, тести виконати письмово:
Андрій Самійлович Малишко (14.11.1912 — 17.02.1970)
У південно-західній частині селища Обухів, що на Київщині, у невеличкій садибі з діда-прадіда мешкають Малишки. Вони ніколи не були кріпаками, а належали до козацького стану. В околиці їх знають як вправних чоботарів. Чоботарським ремеслом прославився дід Микита і три його сини — Микита, Самійло та Гнат. Вони шили чоботи собі, на замовлення і на продаж.
Сім’я Самійла Малишка, в якій народився майбутній поет, була великою: батько з матір’ю, бабуся і одинадцятеро дітей. Клаптик землі, який дістався у спадок Самійлові Микитовичу, та незначні доходи сільського шевця не завжди могли прогодувати сім’ю. Тому інколи доводилось йому йти на заробітки в каховські степи, у далеку Таврію. А був Самійло Малишко кремезний, суворий, мовчазний, з пишними козацькими вусами, чим нагадував Андрієві козака Мамая.
Із особливою ніжністю згадував письменник свою матір, Івгу Остапівну, по-вуличному Базилиху: «Як живу, бачу я свою матір Івгу-Базилиху — сині, задумливі і повні живого народного розуму очі. Вечорами, сидячи біля куделі, вона співала тихенько і протяжно, і ці пісні врізались мені в пам’ять на все життя» Мати поета була родом з бідної селянської сім’ї, де шматок хліба заробляли і дорослі, й діти. У ніяких школах вона не вчилась, зате природа наділила її гострим розумом, чудовою пам’яттю і добротою. Любила Івга Остапівна і гарно вдягнутися: мала декілька вишитих сорочок, намисто і навіть срібний хрестик, який цінувала як найбільший скарб. Пізніше часто бувала в письменницькому товаристві, серед друзів сина, але своїм розумом не поступалася ні перед ким. Мати для Михайлика була ідеалом людини. Вона була й джерелом його творчого натхнення.
Із спогадів друзів дитинства, родичів постає хлопчик невисокого росту, міцної будови, з темно-русим волоссям, з правильним овалом обличчя, високим чолом і «монгольськими очима». Читати навчився рано від старших братів Василя і Петра (Андрій був третім сином у сім’ї). Коли виповнилося йому вісім років, разом з іншими однолітками пішов у перший клас. З домашнього полотна мама зшила синові торбинку, в якій носив книжки. А в другому класі на цій торбинці друкованими літерами написав своє ім’я і прізвище. По імені й прізвищу звали його лише вчителі, а для всіх інших він був Дуся, Дусик Базелик. На уроках любив пустувати, але коли вчитель щось раптом запитував, то відповідав правильно. Траплялося й таке, що інколи не знав відповіді на запитання. Для хлопця це був великий сором. Він страшенно переживав, навіть відмовлявся від обіду і тримався відлюдкувато аж до наступного дня. У кінці навчального року діти здавали свої книжки. Андрійкові підручники, як згадує сестра Галя, завжди були чистенькі й охайні, і кожен учень хотів їх потім одержати.
Дитинство поета нічим не відрізнялося від життя інших сільських хлопчиків. Зимою до школи, а влітку — торбинка з цибулинкою, окраєць хліба, попереду корова з телям — і на пасовище.
Любов до книги передав Андрієві дядько Микита, якого прозивали «чорнокнижником» і який довгенько засиджувався над Шевченковим «Кобзарем». Тільки-но Малишко навчився писати, як відразу почав піддавати «обробці» мамині пісні. Дуже йому не хотілося, щоб у них був сумний кінець. «Чорний ворон опівночі виклював козацькі очі»,— закінчила співати ненька. Хлопчик переробив пісню на свій лад: «Чорний ворон опівночі не клює козацькі очі». Навіть батько здивувався: «Ти послухай, стара, що він ото вигадує. Ну й чудна, їй-богу, дитина!» Так починалося Малишкове віршування.
Кажуть літературознавці, що його поезія пісенна. А чи не в дитинстві її витоки? Від старенького брата Василя ще зовсім малим Андрій навчився грати на гармонії. Василь брав його з собою навіть на весільні гуляння. А коли підріс, то підміняв у весільних музик бубнаря, іноді довіряли йому на якусь годину замінити й основного гармоніста. Отут-то і вбирала Малишкова пам’ять народний пісенний розмай. А коли Андрій з Василем починали співати, то не можна було не заслухатись…
Андрій Малишко видав понад сорок книг, створив понад сто пісень, до яких іноді й сам писав музику. Любив поливати сад, від порога й до воріт насіяв чорнобривців, любив життя… Він і зараз живе в своїх задушевних поезіях і піснях, які стали справжніми мистецькими шедеврами.
Найкращою з-поміж Малишкових пісень, а може, й найпопулярнішою, в повному розумінні слова народною піснею, якій судилося довгі роки життя, є «Пісня про рушник». Пісня перекладена тридцятьма п’ятьма мовами світу. Вірш «Пісня про рушник» вміщений у збірці «Серце моєї матері» (1959).
Написана пісня у 1959 року до кінофільму «Літа молоді». Композитор П. Майборода написав музику до вірша поета.
Створена ця пісня на міцній народній основі. З народної творчості взято й сам рушник вишиваний.
Тема: оспівування любові до матері, її щирих почуттів до своєї дитини.
Тема матері — одна з наскрізних у поезії А. Малишка. Усе найдорожче, найрідніше, найсвятіше у нього пов’язане з образом матері. Бо з раннього дитинства узяв він у серце образ рідної матінки, Івги Базилихи, яка навчила його добру, красі, любові до людей. Її образ зливається в поезії Андрія Малишка з іншим найдорожчим образом — рідної Батьківщини. Завжди, коли поет пише про те, що найближче його серцю, він згадує матір.
«Вкраїно моя», «мати», «Сиділа мати, ніби груша дика», «Мамо, я хочу поговорити з вами», поема «Сини», ще багато-багато найкращих поетичних творів… Ця данина подяки й любові народного поета священній пам’яті Матері.
Та з-поміж цих скарбів виділяється «Пісня про рушник», сповнена чаруючої ніжності й простоти, задушевності й безмежної любові.
«Пісня про рушник» — це пісня про матір. Образ матері — один із центральних у творчості Малишка. Передусім це образ конкретної людини, що знала безліч пісень, чудово їх виконувала і передала своєму синові «песен дивный дар»,— говорив М. Рильський.
Ідея: уславлення шанобливого ставлення до матері-святині.
Основна думка: материнський рушник для її дитини — щастя, доля, любов.
Жанр: пісня.
Композиція.
Пісня невелика за розміром. І слів про матір, власне, сказано зовсім небагато. Але образ її — виразний, яскравий, зігрітий синівським почуттям.
«Пісня про рушник» сприймається як монолог сина, який знаходить найніжніші слова, щоб подякувати любій матусі за її турботи, вірну любов і ласку.
Твір складається з шести куплетів, з яких три — по 4 рядки, а решта — по 2. Всі вони перемежовуються. Як у пісенному жанрі, спочатку співається куплет пісні (4 рядки), а потім приспів (2 рядки), і так тричі.
Ідейно-художній зміст пісні.
Ліричний герой з великою теплотою згадує рідну матір, її безсонні ночі над колискою сина, її намагання прилучити дитину до всього прекрасного, людяного, її сокровенне бажання бачити свою дитину щасливою, не обійденою долею. Ненька дарує синові рушник, вишиваний як символ життєвої дороги, на якому оживає «і дитинство, й розлука, й материнська любов». Так А. Малишко поглиблює образ рушника, запозичений з народної творчості. Проте головним у поезії є образ найближчої і найсвятішої для кожної людини — образ матері. Її серце сповнене безмежної любові до дитини, і цю рису душі поет передає економними, але надзвичайно місткими деталями: незрадлива ласкава усмішка, бо матір уміє і прощати, і наставляти, і жаліти; засмучені очі, бо рідна ненька відриває від свого серця дитину, посилає її у широкий і бентежний світ, «в дорогу далеку», на якій будуть і радість, і смуток, і печаль.
Світлому, радісному, хоча й пройнятому сумом розлуки звучанню пісні відповідає й сонячний, прекрасний пейзаж. Через картини природи розкриваються почуття материнської та синівської любові. Росяниста доріжка, зелені луги, солов’їні гаї, тихий шелест трав, щебетання дібров — усе це прикмети прекрасного сонячного весняного ранку, бо ще до зорі рушає син у дорогу — створюють відповідний ліричний настрій, викликають у слухача спогади про його дитинство, його шляхи, його долю і, звичайно, про його матір.
Популярність твору, його зв’язок з народною творчістю.
«Пісня про рушник» у народі популярна, оскільки вона бентежить, хвилює кожного. І ще тому, що вона проста, задушевна, що в ній знаходимо картини й образи, знайомі з народних пісень. І рушник вишиваний, і дорога далека, і щастя-доля, і зелені луги — усе це взято із щедрого арсеналу народної творчості, перетоплене в серці поета, збагачене його власними образами (щебетання дібров, солов’їні гаї, незрадлива усмішка) і тому привертає нашу увагу, бентежить, радує, сповнює передчуттям далеких доріг і безмежної вдячності до найдорожчої нам людини — рідної матері.
Художні засоби пісні.
Звертання: «Рідна мати моя».
Епітети: «далека дорога», «засмучені очі», «незрадлива, вірна усмішка», «тихий шелест трав».
Повтори:
«І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя дала».
«І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,
І засмучені очі хороші блакитні твої».
«І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю:
І дитинство, й розлука, і вірна любов».
Метафори: «цвіте… доріжка», «шелест трав», «щебетання дібров», «оживе…. і дитинство, й розлука, і вірна любов».
Порівняння: «…той рушник простелю, наче долю…».
Тести:
1. Свою матір у пісні А. Малишко називає:
а) любою;
б) щирою;
в) рідною.
2. Мати сина у далеку дорогу проводжала:
а) коли він був повнолітнім;
б) на зорі;
в) під час жнив.
3. Куди водила мати свою дитину?
а) У поля край села;
б) до школи;
в) на зелені луги.
4. Для чого мати сину дає рушник? На:
а) згадку про рідний край;
б) щастя, долю;
в) задоволення власних потреб.
5. Яким був материнський рушник?
а) Тканим;
б) пофарбованим;
в) вишитим.
6. Усмішка матері у творі названа:
а) щирою і доброю;
б) незрадливою і ласкавою;
в) приємною і вражаючою.
7. Герой твору простеле материнський рушник, наче:
а) скатертину;
б) килим;
в) долю.
8. Проводжаючи сина в дорогу, мати була:
а) засмученою;
б) веселою;
в) надто стурбованою.
9. Які гаї хоче бачити герой пісні на рушнику матері?
а) Зелені;
б) солов’їні;
в) квітучі.
10. Музику на слова А. Малишка «Пісня про рушник» написав:
а) П. Майборода;
б) А. Пашкевич;
в) Л. Ревуцький.
11. Що в уяві героя оживає на материнському рушникові?
а) Дитинство і розлука;
б) поля край села;
в) шовковисті і густі діброви.
12. «Пісню про рушник» А. Малишко присвятив:
а) своїй мамі;
б) коханій;
в) незаміжнім дівчатам.
Завдання з мови
Перекладіть текст українською мовою, розставте в ньому розділові знаки.
В огромном зале бушевали волны вальса. Маленький видимо раньше времени состарившийся человек стоя под высоким тополем видел как за стеклянной дверью кружатся дамы и барышни, проносятся в мазурке и кадрили стройные гусары. И снова сердце его наполнялось острой болью как и тогда когда блуждая неисходимой заснеженной Сибирью вспоминал он и этот зал и этот вальс и ее легкую и воздушную в облаке белого шелка.
Завдання з літератури
Кульмінація - це:
кінцівка твору;
момент найвищого напруження в розвитку дії;
епізод, з якого починається основна дія твору
Алегорія - це:
художнє визначення;
протиставлення;
змальовування людей в образах тварин, предметів.
Дума - це:
епічний твір з розгорнутим сюжетом, який виконується речитативом у супроводі кобзи, бандури чи ліри;
обрядова пісня, що виконується під час весілля;
твір, в основі якого лежить вигадка, фантастика.
Який образ-символ використовує у своїй повісті "Захар Беркут" І. Франко:
вогонь;
меч;
Сторож.
Якому поетові належать ці рядкки:
"Небійтесь заглядати у словник:
Це пишний яр, а не сумне провалля..."
М. Сингаївському;
М.Рильському;
В. Сосюрі.
Самостійна
робота за повістю «Захар Беркут» І. Франка
Тести
Варіант 1
1. Тухольці з повісті І. Франка «Захар Беркут»
покликали боярина Тугара Вовка:
А на громадський суд;
Б до себе на гостину;
В на полювання;
Г на громадську раду.
2. Де познайомилися герої
повісті І. Франка
«Захар Беркут» Максим Беркут і
Мирослава:
А на громадському суді;
Б на полюванні;
В на святі;
Г у місті Галичі.
3.
З якою метою до Тухлі прибув Тугар Вовк?
А володарювати цим краєм;
Б передати подяку від короля;
В помилуватися природою, сходити на полювання;
Г знайти для Мирослави гідного нареченого.
4. Герой повісті І. Франка Захар Беркут був:
А намісником князя у тухольців;
Б козацьким ватажком;
В старійшиною тухольської громади;
Г найбагатшою людиною в селі.
5.
Що робили тухольці з деревини, готуючись до битви?
а) Човни;
б) тимчасове житло;
в) метавки.
Г)
стріли
6.
У тухольській котловині діди теперішнього покоління молилися богу:
а) Сонця;
б) Вітру;
в) Землі;
г)Води
7.
Поляна, де сиділа рада тухольських старців, була оточена:
а) дубами;
б) скелями;
в) смереками;
г)хатами
8.
Захар Беркут був прихильником віри:
а) старої;
б) нової;
в) одночасно двох;
г) не вірив у богів
9.
Бог Перун подарував першим людям Діду і Ладі:
а) іскру вогню;
б) зерно пшениці;
в) волосинку;
г)камінь
Сторож
10.
З яким проханням Захар Беркут звернувся по допомогу до Сонця? Щоб воно:
а) обігріло тухольців своїм теплом;
б) допомогло у страшному бою з монголами;
в) захистило його сина від страти;
г)
благословило Максима і Мирославу
11.
Тухольці зрушили з місця Сторожа, щоб ним:
а) перегатити воду;
б) закрити вхід до печери;
в) не скористався ворог;
г)
щоб врятувати Сторожа
12.
Якою була реакція З. Беркута на звістку, що його син перебуває в полоні?
а) Висловив байдужість;
б) був дуже стурбований;
в) намагався не виявляти того, про що
хвилювався і переживав;
г)
кинувся на порятунок
13.
«…Світлою хвилею серед пітьми невільництва» Максима була:
а) коротка зустріч з Мирославою;
б) згадка про рідну Тухольщину;
в) думка про можливість свого звільнення;
г)
думка про загибель монголо-татар.
14.
Після згоди допомогти татарам Максим, «мов на світ народився, таким легким
почув себе», коли:
а) він позбувся тяжких ланцюгів;
б) Тугар Вовк подякував йому за це;
в) через тривалий час побачив сонячне
проміння;
г)
побачив Мирославу
15.
Бурунда Максима називав:
а) рабом;
б) смердом;
в) любим другом;
г)
зрадником
16.
Якої плати вимагав Максим у Бурунди за зраду?
а) Ніякої;
б) не вбивати тухольців;
в) багато золота;
г)
викрасти Мирославу
17.
Чим були занепокоєні Бурунда і татари під час розкопування плити для виходу в
гори?
а) Великою кількістю води, що прибувала з гір;
б) дощовою погодою;
в) раптовими морозами;
г)
втечею Максима
18.
Татари не могли вибратися на гору, хоча вихід було і знайдено, бо по ній:
а) не було стежки;
б) сипався пісок;
в) котилося безліч каміння;
г) прибувала вода
19.
На думку Максима, жодний із туркоманів-степовиків не вмів:
а) плавати;
б) дряпатися по горі;
в) стріляти з метавки;
г) говорити руською мовою
20.
Який художній засіб використав І. Франко у фразі: «Слова його, гарячі, могучі»?
а) епітет;
б) метафору;
в) алегорію;
г)персоніфікацію
21.
Історичний колорит повісті полягає у використанні :
А)
постійних епітетів;
б) метафор та порівнянь;
в)
використання прийому сну;
г)
використання архаїзмів та історизмів
22. Доведіть на
прикладах із твору, що повість «Захар Беркут» є історичною.
Самостійна
робота за повістю «Захар Беркут» І. Франка
Тести
Варіант 2
1. Герой повісті І. Франка Захар Беркут був:
А намісником князя у тухольців;
Б козацьким ватажком;
В старійшиною тухольської громади;
Г найбагатшою людиною в селі.
2.
Що робили тухольці з деревини, готуючись до битви?
а) Човни;
б) тимчасове житло;
в) метавки.
Г)
стріли
3.
У тухольській котловині діди теперішнього покоління молилися богу:
а) Сонця;
б) Вітру;
в) Землі;
г)Води
4.
Поляна, де сиділа рада тухольських старців, була оточена:
а) дубами;
б) скелями;
в) смереками;
г)хатами
5.
Захар Беркут був прихильником віри:
а) старої;
б) нової;
в) одночасно двох;
г) не вірив у богів
6.
Бог Перун подарував першим людям Діду і Ладі:
а) іскру вогню;
б) зерно пшениці;
в) волосинку;
г)камінь
Сторож
7.
З яким проханням Захар Беркут звернувся по допомогу до Сонця? Щоб воно:
а) обігріло тухольців своїм теплом;
б) допомогло у страшному бою з монголами;
в) захистило його сина від страти;
г)
благословило Максима і Мирославу
8.
Тухольці зрушили з місця Сторожа, щоб ним:
а) перегатити воду;
б) закрити вхід до печери;
в) не скористався ворог;
г)
щоб врятувати Сторожа
9. Тухольці з повісті І. Франка «Захар Беркут»
покликали боярина Тугара Вовка:
А на громадський суд;
Б до себе на гостину;
В на полювання;
Г на громадську раду.
10. Де
познайомилися герої повісті
І. Франка «Захар
Беркут» Максим Беркут і Мирослава:
А на громадському суді;
Б на полюванні;
В на святі;
Г у місті Галичі.
11.
З якою метою до Тухлі прибув Тугар Вовк?
А володарювати цим краєм;
Б передати подяку від короля;
В помилуватися природою, сходити на полювання;
Г знайти для Мирослави гідного нареченого.
12.
Якою була реакція Захара Беркута на звістку, що його син перебуває в полоні?
а) Висловив байдужість;
б) був дуже стурбований;
в) намагався не виявляти того, про що
хвилювався і переживав;
г)
кинувся на порятунок
13.
Бурунда Максима називав:
а) рабом;
б) смердом;
в) любим другом;
г)
зрадником
14.
Якої плати вимагав Максим у Бурунди за зраду?
а) Ніякої;
б) не вбивати тухольців;
в) багато золота;
г)
викрасти Мирославу
15.
Чим були занепокоєні Бурунда і татари під час розкопування плити для виходу в
гори?
а) Великою кількістю води, що прибувала з гір;
б) дощовою погодою;
в) раптовими морозами;
г)
втечею Максима
16.
Татари не могли вибратися на гору, хоча вихід було і знайдено, бо по ній:
а) не було стежки;
б) сипався пісок;
в) котилося безліч каміння;
г) прибувала вода
17.
На думку Максима, жодний із туркоманів-степовиків не вмів:
а) плавати;
б) дряпатися по горі;
в) стріляти з метавки;
г) говорити руською мовою
18.
Який художній засіб використав І. Франко у фразі: «Слова його, гарячі, могучі»?
а) епітет;
б) метафору;
в) алегорію;
г)персоніфікацію
19.
Історичний колорит повісті полягає у використанні :
А)
постійних епітетів;
б) метафор та порівнянь;
в)
використання прийому сну;
г)
використання архаїзмів та історизмів
20.
«…Світлою хвилею серед пітьми невільництва» Максима була:
а) коротка зустріч з Мирославою;
б) згадка про рідну Тухольщину;
в) думка про можливість свого звільнення;
г)
думка про загибель монголо-татар.
21.
Після згоди допомогти татарам Максим, «мов на світ народився, таким легким
почув себе», коли:
а) він позбувся тяжких ланцюгів;
б) Тугар Вовк подякував йому за це;
в) через тривалий час побачив сонячне
проміння;
г)
побачив Мирославу
Комментариев нет:
Отправить комментарий